Історія України 2 курс

Предыдущая тема Следующая тема Перейти вниз

Історія України 2 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 04, 2012 12:16 pm

1) Україна на передодні 1 світової.
В умовах загострення міждержавного конфлікту між російською імперією та австро угорскою імперією в 1912 році австрійська влада, щоб отримати підтримку українців змушена піти на поступки.Перша світова війна започаткувала один з найтрагічніших періодів в історії україни та її народу. Українські землі особливо Галичина, в умовах війни перетворилася на арену жорстоких битв.Понад 3,5 мильйони українців в російській армії з одного боку й 250 тис в айстро- угорській з другого змушені були вбивати один одного воюючи за інтереси чужих їм держав.
2)воєнні дії 1 світової на території україни
Початок військових дій на українських землях був надзвичайно вдалим для російської армії. У ході запеклої Галицької битви, що тривала від 19 серпня до 4 жовтня 1914 року, австро-угорська армія
була розгромлена. 28 червня (11 липня) 1914 року в столиці Боснії м. Сараєво серб, член партії «Млада Босна», гімназист Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца-Фердинанда, наступника
австрійського цісаря Франца-Йосифа. Ця подія стала приводом для Першої світової війни, яка вибухнула в липні 1914 року. У ній узяли участь 38 держав, мобілізувавши до своїх армій 73,5 млн. солдатів, 10 млн. з яких загине, 20 млн. будуть поранені. Перша світова війна започаткувала один з найтрагічніших періодів в історії українського народу. Українські землі, особливо Галичина, в умовах війни перетворилися на арену жорстоких і кривавих битв. Понад 3,5 млн. українців у російській армії з одного боку й 250 тис. в австро-угорській з другого змушені були вбивати один одного, воюючи за інтереси чужих їм держав.
3)Україна в політичних планах загарбницьких держав.Воєнні дії 1915-1916
Перша світова війна (1914— 1918pp.) — війна між двома коаліціями держав — німецько-австрійським блоком і Антантою за економічні й політичні сфери впливу. У війну втягнуто 38 країн, у яких проживало 75% населення земної кулі. Воєнні дії велися на території Європи, Азії, Африки. Українці теж були змушені брати участь у війні й битися на 11 її фронтах з обох ворожих боків. Протягом усієї Першої світової війни Росія прагнула приєднати Галичину, Австро-Угорщина — захопити Волинь і Поділля, Німеччина намагалася анексувати всю Україну. У війні Німеччина та її союзники зазнали поразки. Юридичні наслідки зафіксовані в мирних угодах Паризької (1919—1920) і Вашингтонської (1921 — 1922) конференцій. За період війни убито 9,5 млн. осіб, більш ніж 20 млн. поранено, 10 млн. померло від голоду та епідемій. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 року закріпилася на лінії Кам'янець-Подільський — Тернопіль — Кременець — Дубно У травні 1916 року російські війська Південно-Західного фронту під керівництвом генерала Олексія Брусилова завдали австрійцям тяжких поразок і зайняли значну територію Галичини й Волині. Масштаби втрат противника були найбільшими за весь воєнний період 1914-1916 pp. Унаслідок Брусиловського прориву австрійська армія втратила понад 1 млн. осіб убитими й пораненими, більш як 400 тис. осіб потрапили в полон. Утрати російської армії також були значними й становили близько 500 тис. вояків.
4)Революція 1917. Утвореня ЦР
27 лютого 1917 року в Російській імперії перемогла демократична революція. Самодержавство, яке існувало в Росії з 1613 року, було знищене. Після повалення монархії в Росії встановилося двовладдя — утворилися два політичні табори:• Тимчасовий уряд, очолюваний князем Г. Львовим, складався з правих російських партій кадетів та октябристів. Єдиним представником соціалістів був міністр юстиції О. Керенський (майбутній голова Тимчасового уряду);• Рада робітничих і солдатських депутатів репрезентувала соціалістичний табір. На момент утворення її більшість становили есери та меншовики, проте з часом вона перейшла до рук більшовиків.Революційні події знайшли глибокий відгук і в підросійській Україні, важливій частині імперії, у якій довго складалася передреволюційна ситуація.Причини революції в Україні• важкі соціально-економічні умови: низька зарплатня, виснажлива праця, злидні, безземелля, жорстока експлуатація;• переслідування в Російській імперії українського суспільного руху.Передумовою революції в Україні стала Перша світова війна, яка принесла злидні, численні жертви серед українців, економічну й політичну кризу. 3-4 березня 1917 року в Києві була організована Українська Центральна Рада (УЦР), яка об'єднала представників головних українських політичних партій. Ідея створення Центральної Ради народилася на зборах Товариства українських поступовців (ТУП), яке було започатковане М. Гру-шевським, С. Єфремовим і Є. Чикаленком після Революції 1905-1907 pp. як міжпартійний політичний блок усеукраїнського масштабу. Товариство українських поступовців, засноване в Києві 1908 року, згуртувавши представників української інтелігенції, планувало домагатися автономії України в рамках конституції буржуазної Росії.
5)причини і передумови революції в україні
1 квітня 1917 року в Києві відбулася 100-тис. демонстрація на підтримку Центральної Ради під гаслами «Вільна Україна — великій Росії!», «Автономію Україні!»Найважливішою подією весни 1917 року став Український національний конгрес, у роботі якого взяли участь понад 900 осіб від політичних партій та різних селянських, військових, робітничих організацій. На конгресі були представлені всі регіони України. У перший день конгресу прийнято резолюцію про проголошення автономії України.21 квітня відбулися вибори нового складу Центральної Ради. Головою УЦР став М. Грушевський, а його заступниками — С. Єфремов і В. Винниченко. Для постійної роботи між сесіями Центральної Ради була обрана Мала рада, яка складалася з 20 осіб.
6)1 універсал Цр
В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна Рада зробила рішучий крок у розбудові української державності: вона, усупереч волі Тимчасового уряду, проголосила автономію України.10 червня 1917 року на другому українському військовому з'їзді (2 тис. делегатів) Володимир Винниченко проголосив Перший універсал Центральної Ради. Головний зміст універсалу — проголошення автономії України та українізації, окреслення рис майбутньої національно-культурної автономії.15 червня 1917 року був створений Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком — перший у XX ст. український уряд.
7)Проголошення укр. Народної республіки 3 універсал
7 листопада 1917 року більшовики в Петрограді повалили Тимчасовий уряд О. Керенського й узяли владу в свої руки. Відлуння цих подій прийшло й в Україну. Основні події розгорнулися в Києві. Прибічники Тимчасового уряду згуртувалися навколо штабу Київського військового округу (10 тис. багнетів); більшовики, спираючись на 6 тис. озброєних червоногвардійців, підтримували Раду робітничих і солдатських депутатів. Центральна. У Києві склалося своєрідне двовладдя: місто контролювали війська Центральної Ради й більшовиків (Ради робітничих і солдатських депутатів). Ураховуючи небезпеку, яка загрожувала Україні, 7 листопада 1917року Центральна Рада виступила з Третім універсалом, що проголошував Українську Народну Республіку (УНР), яка мала перебувати у федеративних відносинах з Росією. Згідно з цим документом уся влада в новоствореній державі повинна була належати Центральній Раді та її виконавчому органу — Генеральному секретаріатові, а на місцях — думам і земствам.
CoolВійна рядянкої росії проти Унр
18 грудня 1918 року до Києва вступили війська Директорії УНР. Директорія була створена 13-14 листопада на засіданні Українського національного союзу (УНС засновано в серпні 1918 року з діячів Центральної Ради в підпіллі). Ситуація, у якій Директорія прийшла до влади, була досить складною. Українські території опинилися в руках різних отаманів, тому уряд не міг навести належний лад і налагодити ефективне державне управління. По всій Україні ширилися єврейські погроми, які нищили не тільки єврейське населення, а й руйнували українську державність. У країні панувала анархія. З півночі просувалися війська Червоної армії, із заходу — поляки, на півдні готувалася до походу армія генерала Денікіна. Щоб уникнути цього смертельного трикутника, Директорія активізувала свою дипломатичну діяльність. До більшовиків і до представників Антанти рушили одразу дві делегації. Одну з них, за дорученням В. Винниченка, очолював соціал-демократ Семен Мазуренко. У плани його місії входило:• підписання мирних угод з Радянською Росією на умовах цілковитої самостійності Української Народної Трудової Республіки;• виведення всіх військових частин Росії з території України;• забезпечення допомоги військовими засобами українській армії.
9) Боротьба за соціальне та національне визволення сприяла духовному піднесенню українського народу.
У 1917-1920рр. освіта в Україні опинилася в центрі боротьби різних політичних сил. ЦР і гетьман проводили українізацію школи. Відкривались нові українські гімназії, вводились навчальні програми,які передбачали обов’язковість вивчення української мови,історії та географії України.Натомість більшовики переробляли навчальні плани на свій лад,дбаючи насамперед про виховання дітей в дусі відданості ідеям соціалізму.Багато зробив для розбудови української літератури гетьман П.Скоропадський. Відкривалися українські університети,бібліотеки,театри.Помітною стала творчість нового драматичного театру ім. І.Франка,який очолював Гнат Юра.Завдяки діяльності ЦР у Києві наприкінці 1917р. було відкрито Українську академію мистецтв,яка об’єднувала видатних художників.У роки революції і визвольних змагань в середовищі українських віруючих і духовенства зріло прагнення мати самостійну церкву. Однак Російська православна церква намагалась не допустити цього.Більшовицька партія розгорнула запеклу боротьбу з релігією та церквою. Храпи та монастирі закривались,віруючі і духовенство зазнавали переслідувань. Ідея проголошення УАПЦ (українська автокефальна православна церква) стала частиною українського національно-визвольного руху.
10)Політика радянького союзу в Україні.Воєний комунізм
Після поразки Німеччини в Першій світовій війні більшовики розірвали Брестську мирну угоду, укладену між РСФРР та державами Четверного союзу, і розпочали наступ в Україні. Почалася друга війна Радянської Росії проти Української Народної Республіки. 28 листопада 1918 року був створений Тимчасовий радянський уряд України. Його очолив Г. П'ятаков, а згодом — X. Раковський.З січня 1919 року більшовики зайняли Харків, куди й переїхав радянський український уряд. 6 січня 1919 року спеціальним декретом була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (назва УСРР зберігалася до прийняття Конституції України 1937 року). Новий радянський уряд декларував об'єднання УСРР з РСФРР на засадах соціалістичної федерації. До червня 1919 року Червона армія захопила більшість територій України. На бік більшовиків перейшли отамани Н. Махно, М. Григор'єв, Д. Терпило (Зелений). З березня 1919 року в Україні ширилася політика воєнного комунізму, яку запроваджували В. Ленін і більшовики. Влада на місцях переходила до революційних комітетів (комнезамів), які були провідниками політики Комуністичної партії. Найважливішими заходами воєнного комунізму стали:• введення продрозкладки (насильницької реквізиції продзагонами товарного хліба в селян);• проведення повної націоналізації всіх підприємств, повний державний контроль над виробництвом;• мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобілізація);• заборона приватної торгівлі;• скасування товарно-грошових відносин;• введення карткової системи розподілу товарів і продуктів;• зрівняльна оплата праці продуктами і товарами тощо.
11)Утвореняя СРСР
1.УСРР- це союзна республіка у складі СРСР з обмеженим сувернітетом і формальним правом виходу зі складу СРСР.2.Уряд України керує сільським господарством, внутрішніми правами, правосуддям, освітою, соц.забезпеченням, охорони здоров*я.3.Союзний уряд вирішує питання міжнародних відносин армії, флоту, зов.торгівлі, транспорту.Обмеження сувернітету викликало невдоволення серед різних політичних сил і населення.4.Союзно-республіканські наркомати мали право вирішувати питання фінансів, продовольства, промисловості, робочої сили.Політика Українізації:1.Офіційною мовою в Укпаїні стає українська.2.Зростає к-ть українських шкіл.3.Значна увага приділяється розвитку культури.4. На керівні посади призначаються українці.

12)НЕП особливості впоровадженя в Україні)
У березні 1921 року X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про запровадження нової економічної політики (непу). Основною її метою В. Ленін назвав зміцнення союзу робітничого класу й селянства, проголосивши, що ця політика «всерйоз і надовго». Нова економічна політика була спробою більшовицької партії зосередити у своїх руках політичну владу, перейти від командно-адміністративних методів управління економікою, які застосовувалися в роки воєнного комунізму, до ринкових механізмів у повоєнний час. ВУЦВК та Рада народних комісарів (РНК) Української СРР прийняли ряд декретів і розпоряджень про впровадження непу (в розробці непу в Україні особисто брали участь голова РНК X. Раковський та голова ВУЦВК Г. Петровський). До здійснення нової економічної політики спонукали: • завершення громадянської війни на теренах України;• початок відбудови народного господарства, який відбувався в складних політичних (масові селянські виступи, повстання проти більшовиків моряків Кронштадта в березні 1921 року) та економічних умовах (тотальна економічна криза, викликана розрухою);• спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію;• політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені.Практично неп почав упроваджуватися на теренах України з другої половини 1921 року. Нова економічна політика передбачала заходи:• заміну продовольчої розкладки продподатком. формування державного сектора в промисловості та перехід його на господарський розрахунок. створення багатоукладної системи економіки, передача дрібних чи малоприбуткових підприємств як організаціям (комнезамам, кооперативам, артілям), так і приватним особам (нерідко колишнім власникам) дозвіл оренди землі селянами та залучення найманої праці на селі. Цей процес збільшив певну пролетаризацію селаВ умовах нової економічної політики швидко розвивалися українська промисловість і сільське господарство. 1925 року вони за основними показниками зрівнялися з 1913 роком, а в деяких галузях навіть перевищили його.

13)внутрышня ы зовнышня політика УНрРРРР))0
Після повалення П. Скоропадського Директорія переїхала з Вінниці до Києва, де проголосила відновлення Української Народної Республіки. Головою першого уряду Директорії УНР — Ради народних міністрів — став В. Чеховський. 26 грудня 1918 року відновлено закони УНР.На відміну від гетьманського уряду, Директорія вдалася до здійснення соціально-економічних заходів соціалістичного спрямування, як-от:• у сфері державного управління передбачала передати владу Трудовим радам селян, робітників та інтелігенції;• найвища законодавча влада передавалася Трудовому конгресові — своєрідному парламентові, сформованому з депутатів від селян, робітників, інтелігенції, працівників залізниці і пошти, без участі «поміщиків і капіталістів»;• планувалося скасувати всі антинародні рішення гетьманського уряду, відновити 8-годинний робочий день, робітничий контроль.Уряд Директорії проголосив широку програму аграрних перетворень.
14)внут і зовні політика укр. Держави павліка скоропадського
реальна влада в Україні перебувала в руках німців, накази яких слухняно виконував гетьман. «Нарешті до влади прийшла та людина, з якою можна працювати», — писав про Скоропадського німецький головнокомандувач Людендорф. У цих словах цілковита правда, бо до Німеччини рушили тисячі вагонів продуктів і худоби з України.Політичні та соціальні заходи гетьмана розходилися з діяльністю Ради. Україна проголошувалася «Українською Державою», а назва «УНР» була скасована. Вийшов гетьманський наказ про повернення землі поміщикам і про компенсацію збитків революції. Відповідні заходи відбувалися й у промисловості:• насамперед ліквідований робочий контроль на виробництві;• заборонялися страйки;• скасовувався 8-годинний і встановлювався 12-годинний робочий день.Урядові П. Скоропадського вдалося встановити дипломатичні відносини не тільки з країнами німецького блоку (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною), а й зі Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією.Незважаючи на певні успіхи, гетьманський уряд, який очолював полтавський поміщик Ф. Лизогуб, не мав широкої підтримки в Україні, проти нього виступили робітники, селяни, більшовики, прибічники Центральної Ради, анархісти.У листопаді 1918 року в Німеччині відбулася революція. Німецька армія капітулювала перед Антантою. Зазнав краху весь блок країн, який був на боці Німеччини. П. Скоропадський опинився в міжнародній ізоляції. Тоді його увагу привернув Дон, де ширився «білий рух» на чолі з генералом А. Денікіним.
15) Брест-Лито́вський ми́рний договір — мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з другого, підписаний 27 січня (9 лютого) 1918 у Бересті (Бресті, Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-18. Став наслідком одного з етапів переговорів у Брест-Литовську, загальним підсумком яких був вихід Росії з Першої світової війни. Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.
16) 13 листопада 1918 року проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). її президентом став голова Української Національної Ради Є. Петрушевич, головою Державного секретаріату (уряду) — К. Левицький.Основний закон ЗУНР затвердив герб нової держави — зображення золотого лева на синьому тлі та синьо-жовтий прапор. На момент проголошення територія ЗУНР охоплювала 70 тис. кв. км, населення країни становило 6 млн. осіб.Формуючи державний механізм, керівництво ЗУНР виявило неабияку толерантність до національних меншин. Поляки, євреї, австрійці могли й далі обіймати свої посади, якщо погодилися б присягнути на вірність Україні. Не випадково з 226 депутатів Сейму ЗУНР українці мали займати 160, поляки — 33, євреї — 27, австрійці — 6 місць. Українські державотворці обіцяли:• забезпечити демократичні права всім громадянам;• провести аграрну реформу в інтересах селян;• запровадити 8-годинний робочий день і охорону праці. Конфісковані в поміщиків надлишки землі надходили до державного земельного фонду й мали розподілятися серед селян за викуп чи без нього. 22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
17) національно демократична революція 1917-1920
Революція 1917 року розбудила в Україні прагнення мати свою державу, під час першої величної маніфестації серед прапорів з соціалістичними гаслами були вже прапори з вимогами — гетьмана. Увесь 1917 рік пройшов в загальному захопленні соціалістичними ідеями. Здавалося, що сила цих ідей була непереможна. Характерно, що ТУП (Товариство УкраїнськихПоступовців), яке існувало коло 10 років як понадпартійне об'єднання, після 1917 року змінило свою назву на Партію Соціалістів-Федералістів. На мітингу в Київському університеті студенти проголосили повну «політичну свободу» для професорів належати до якої завгодно партії.
Перше — непереможний рух большевиків, які майже не зустрічали спротиву.Друге — політика Центральної Ради. Поворот, під охороною німецьких багнетів, викликав у масі населення вороже або у всякому разі байдуже ставлення до Центральної Ради: люди втратили довір'я до уряду. Шкодила деклярація Центральної Ради — запевнення, що курс її політики, який дав у наслідку большевицьку окупацію, а після неї — німецьку, залишиться незмінним.Декларація була проголошена саме тоді, коли населення сподівалося зміни. Була ще причина, яка послаблювала позицію Центральної Ради: не — німецькі окупанти, які, ставши в Україні твердою ногою, втручалися у внутрішні її справи.Вони, уважно спостерігаючи співвідношення різних угруповань України, скоро зрозуміли, що уряд не мав міцного коріння і не міг забезпечити постачання хліба згідно з Берестейським договором.
18) 1929 року на Пленумі ЦК ВКП(б) ухвалено рішення: «Будь-якою ціною прискорити розвиток машинобудування та інших галузей важкої промисловості». Широким масам комуністів Й. Сталін заявляв: «Ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні пробігти цю відстань за 40 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть».У грудні 1925 року відбувся XIV з'їзд ВКП(б), який проголосив курс країни на індустріалізацію. У грудні 1927 року XV з'їзд партії підкреслив необхідність прискорення індустріалізації народного господарства. Одночасно була розпочата перша п'ятирічка (1928-1932 pp.).Під час сталінської індустріалізації ставилися завдання:• перетворити аграрну країну на могутню індустріальну державу;• здобути техніко-економічну незалежність СРСР;• забезпечити всебічну обороноздатність Радянського Союзу, перетворити його на наймогутнішу державу світу.Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:• пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;• продаж сільськогосподарської продукції та сировини й одержання валютних надходжень для індустріалізації;• усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою;• використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніше ГУЛАГу);• розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства.
19) Голод 1921-1923 pp., Голод 1932-1933 pp. Голод 1946-1947 pp.
Наприкінці 1921 року значні терени України (Донецька, Миколаївська, Одеська, Катеринославська, Полтавська губернії) охопив голод. Його причини такі:• післявоєнна розруха сільського господарства;• неврожай, спричинений страшною посухою;• примусове вилучення радянською владою хліба в селян;• незацікавленість селян у результатах своєї праці;• скорочення посівних площ.Урожай 1921 року не міг забезпечити навіть прожиткового мінімуму. Голодом були охоплені території України з населенням до 5,6 млн. осіб, що становило 25% від усього населення України. Незважаючи на голод, хліб з України вивозився до РСФРР. Партійні органи України слухняно виконували інструкції центру. Справжньою катастрофою для українського народу став голод 1932-1933 pp., у результаті якого вимерли цілі регіони. Історики навіть не можуть назвати більш-менш точну кількість людських жертв Голодомору. На думку дослідників, у той період в Україні вмерло від голоду 3.5-8 млн. осіб.Сталінський «великий стрибок» дорого коштував Україні. Якщо протягом січня - листопада 1930 року селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба, то за відповідний період 1931 року — 380 млн., з червня по жовтень 1932 року — 132 млн. пудів. За період 1929-1932 pp. поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней — на 33.3% , свиней — на 62,3% , овець — на 74% . висловлюють різні погляди на причини голоду в Україні:• У радянські часи в багатьох публікаціях Голодомор в Україні навіть не згадувався, якщо ж його й розглядали, то пояснювали неврожаєм, викликаним посухою.• Соціально-економічний фактор Голодомору: розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства; в умовах колективізації зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучався на користь держави, це призвело до низького рівня продуктивності праці.• Політичний фактор: голод мав штучний характер і був спрямований сталінським керівництвом на підрив української нації. Найгостріш е проблеми відбудови народного господарства виявилися в сільському господарстві:• війна підірвала матеріальну базу колективних господарств, значна кількість колгоспів і радгоспів була зруйнована, занепали виробничі площі, гостро відчувалася нестача техніки;• протягом 1943-1945 pp. основною робочою силою колективних господарств були жінки, підлітки, діти, інваліди;• після повернення радянської влади на селі починали відновлюватися звичайні командно-адміністративні порядки минулого, які мало враховували інтереси господарств і людей;• визнано за недоцільне повернення значної частини евакуйованих господарств;
20) Українізація, її суть та наслідки
Становище в Україні у перші післяреволюційні роки було досить складним. Більшовики могли утриматися при владі, тільки застосовуючи терор проти місцевого населення. З першого року існування радянської влади репресії мали цілеспрямований характер, вели до ліквідації будь-яких виявів інакомислення і до насадження монопольної влади партії. Одним з головних напрямів «українізації» стало розширення сфери вживання української мови у державному житті. З серпня 1923 р. для державних чиновників і партійних функціонерів почали організовуватися курси української мови; той, хто не пройшов їх і не склав відповідного іспиту, ризикував втратити свою посаду. У 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови в державному діловодстві, а у 1927 р. Каганович оголосив, що вся партійна документація вестиметься українською мовою. Якщо у 1922 р. українською велося лише 20% усього діловодства, то у 1927 р. цей показник досяг 70%. Паралельно зростала кількість українців у партійно-державному апараті. У 1923 р. їхня частка становила 25-35%, у 1926-І927 р. - уже 52-54%. За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одним із найголовніших наслідків «українізації» було витворення нових українських державно-партійних, господарських та культурних еліт їхній кістяк складали т.зв. національні комуністи. Наплив у державні і партійні органи укапістів й боротьбистів позначився на політиці «українізації» двояким чином: зросло число партійних і державних робітників, які, по-перше, вміли розмовляти українською мовою, по-друге, мали безпосередній зв'язок з українським селянством. Унаслідок політики українізації на початку 30-х pp. українська культура перебувала на хвилі піднесення. Великих успіхів досягла українська мова. Вона використовувалася в державному апараті, в освіті, художній і технічній літературі, у періодиці та театральному мистецтві.Високими темпами розвивалася освіта й наука. З 1932 року в УСРР запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої школи:• початкова (I-IV класи);• неповна середня (І—VII класи);• середня (1-Х класи).
21) Стан культури в Україні в 30-ті pp. Розстріляне відродження. 1937 році в Українській РСР існувало 284 науково-дослідні заклади, у яких працювали 5 тис. науковців. Провідною науковою установою України стала Академія наук УРСР. До її складу входило 26 інститутів, у яких проводили дослідження 1,2 тис. наукових працівників. 1929 року президентом Академії наук УРСР став видатний український фізіолог О. Богомолець — учений, який зробив вагомий внесок у дослідження інфекційних хвороб і розробку питань фізіології. 1931 року під його керівництвом створено Інститут клінічної фізіології в Києві. 5 років потому, у 1936 році, видатний окуліст В. Філатов організував в Одесі Український науково-дослідний експериментальний інститут хвороб очей і тканинної терапії, який з часом буде названий його ім'ям. Розстріляне відродженняумовна назва літературно-мистецької генерації 20-30-х pp. XX ст., репресованої більшовицьким режимом. З кінця 20-х pp. Комуністична партія почала розглядати літературу й мистецтво як одну з ділянок культурного фронту. Спочатку були заборонені літературні товариства. Під невблаганним пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури. Посилювалася боротьба проти «націоналістичних ухилів». Як справедливо зазначає український історик О. Бойко, «під гаслом боротьби з «хвильовизмом» почали переслідувати творчу інтелігенцію, боротьба з «волобуєвщиною» зачепила наукову інтелігенцією, а «шумгькізм» — навіть стару ленінську гвардію».
22) Голод 1932-1933 pp. Справжньою катастрофою для українського народу став голод 1932-1933 pp., у результаті якого вимерли цілі регіони. Історики навіть не можуть назвати більш-менш точну кількість людських жертв Голодомору. На думку дослідників, у той період в Україні вмерло від голоду 3.5-8 млн. осіб.Сталінський «великий стрибок» дорого коштував Україні. Якщо протягом січня - листопада 1930 року селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба, то за відповідний період 1931 року — 380 млн., з червня по жовтень 1932 року — 132 млн. пудів. За період 1929-1932 pp. поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8%, коней — на 33.3% , свиней — на 62,3% , овець — на 74% .Невиконання плану хлібозаготівель у Москві розглядали як саботаж, спрямований на зрив планів соціалістичного будівництва (СРСР конче були потрібні валютні надходження за хліб для потреб індустріалізації). Невиконання Україною хлібозаготівель пояснювали підривною роботою класових ворогів. Й. Сталін наказав застосувати до України тверді заходи.Восени 1932 року в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі з В. Молотовим, яка перевела республіку на надзвичайний стан. Для «вибивання» українського хліба були залучені загони НКВС, армія комуністичних, радянських, комсомольських, профспілкових активістів. Зруйноване сталінськими експериментами українське село змогло дати державі 89,5 млн. пудів збіжжя (протягом листопада 1932 - січня 1933 pp.) замість запланованих 131 млн. пудів. Комісія В. Молотова, підкоривши собі партійне й державне керівництво республіки, узяла на себе надзвичайну ініціативу — вилучити хліб за всяку ціну. Головним репресивним заходом стала реквізиція насіннєвого, продовольчого й фуражного фонду колгоспів. Повсюди запроваджувалася практика натуральних штрафів, які накладалися на селян — боржників хлібозаготівель — м'ясом, картоплею та іншими сільгосппродуктами. висловлюють різні погляди на причини голоду в Україні:• У радянські часи в багатьох публікаціях Голодомор в Україні навіть не згадувався, якщо ж його й розглядали, то пояснювали неврожаєм, викликаним посухою.• Соціально-економічний фактор Голодомору: розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства; в умовах колективізації зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучався на користь держави, це призвело до низького рівня продуктивності праці.• Політичний фактор: голод мав штучний характер і був спрямований сталінським керівництвом на підрив української нації.
23) Колективізація. У грудні 1927 року XV з'їзд ВКП(б) звернув увагу на розвиток колективізації на селі. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза.Урожай 1927 року був невисоким, і ціни на хліб, установлені державою, не задовольняли селян. Вони відмовилися здавати зерно на заготівельні пункти за низькими цінами. У січні 1928 року Й. Сталін виїхав до Сибіру, де виступив перед місцевим партійно-радянським активом. Генсек звинувачував заможні верстви селянства в саботажі хлібозаготівель і закликав працівників правоохоронних органів застосувати до заможних селян статтю Кримінального кодексу РСФРР про спекуляцію. Фактично це був крок до згортання непу на селі. По суті, у вимогах Сталіна йшлося про повернення до політики продовольчої розкладки доби воєнного комунізму. На політику Комуністичної партії селяни відповіли масовим невдоволенням. У багатьох районах набрало масового характеру винищення худоби, у результаті чого поголів'я худоби в Україні скоротилося вдвічі. Другий етап колективізації відрізнявся певними маневрами сталінської влади. Щоб підтримати прибічників колективізації (здебільшого це була сільська біднота, для якої колективізація була шансом поліпшити своє становище за рахунок інших чи зробити кар'єру на радянській і партійній роботі), на селі утворювали машинно-тракторні станції (МТС). Заходи, здійснені Комуністичною партією на селі, Сталін назвав «великим переломом». Більшість селян хоч і скорилася, але так і не сприйняла колективізацію.
24) масові репресії 30-х років в україні. Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізаціїю в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячив культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історчної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування інакомислячих. Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах і канцтаборах. масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. До цього явища можна віднести чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС), розкуркулення, депортації цілих етнічних груп і гоніння за підозрілими особами, всюдисущий контроль за «саботажниками», масові ув'язнення і розстріли «ворогів народу»
25) Західноукраїнські землі в 1921—1938 p.Перша світова війна 1914-1918 pp. знову порушила польське питання на міжнародній арені. Як центральні держави, так і Росія обіцяли полякам у майбутньому ті чи інші форми автономії. Ю. Пілсудський утворив у складі австро-угорської армії польські легіони. Ситуація докорінно змінилася після Лютневої революції 1917 року в Росії, коли в документах Петроградської ради й Тимчасового уряду з'явилися заяви про право поляків на державну незалежність. Почалося створення польських військових частин у Росії. У Женеві в серпні 1917 року ендеки (представники напівлегальної польської партії Стронніцтво демократично-народове) заснували польський національний комітет, який очолив Р. Дмовський; цю організацію визнали країни Антанти. У 1918-1919 pp., скориставшись громадянської війною, яка точилася на теренах України, Румунія захопила значну кількість українських земель. Українців, які опинилися в Румунській державі, можна поділити на три групи:• населення теренів Бессарабії;• жителі повіту Марамарош (колишня територія Угорщини);• населення Північної Буковини.Українське населення зазнавало всебічного соціального й національного гноблення, тому час від часу піднімалося на боротьбу з окупантами. 1919 року відбулося Хотинське повстання, яке очолили більшовики. У ньому взяло участь понад ЗО тис. осіб, але встояти перед регулярною румунською армією вони не змогли. Частина повстанців перейшла на терени УНР. Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці, значною мірою під впливом політичних подій у Галичині, стали на шлях політичного самовизначення. За приєднання до України висловилися народні з'їзди в Любовні (8 листопада 1918 року), у Сваляві (8 грудня 1918 року), у Сиготі (18 грудня 1918 року) і в Хусті, де 21 січня 1919 року зібралося 400 делегатів від майже півмільйонного українського населення краю. Під керівництвом братів Юлія та Михайла Бращайків з'їзд виявив волю мешканців Закарпаття приєднатися до УНР. Ужгородська народна рада висловила лояльність до Угорщини, а Пряшівська (вже в окупованому чеськими військами місті) висловилася за приєднання до Чехословаччини. У 1919 році територія Закарпаття перебувала під різними владами: східну частину краю окупували румуни (за винятком Ясіня з кількома гуцульськими селами, де існувала так звана Гуцульська республіка), західну — чехи, а Березький комітат залишився за угорцями. 8 травня 1919року представники Ужгородської, Хустської та Пряшівської рад, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили приєднання Закарпаття до Чехословаччини.

26) Радянсько-німецькі договори 1939 р. 23 серпня 1939 р. в

venja
Admin

Сообщения: 28
Дата регистрации: 2012-04-16
Возраст: 19
Откуда: Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

1111

Сообщение  venja в Пн Июн 04, 2012 12:17 pm

26) Радянсько-німецькі договори 1939 р. 23 серпня 1939 р. внаслідок тривалого зближення сталінського та гітлерівського тоталітарних режимів у Москві було укладено договір про ненапад. Цей документ увійшов до історії як пакт «Ріббентропа — Молотова», оскільки саме ці міністри закордонних справ Німеччини й СРСР підписали його. У договорі йшлося про взаємну обіцянку не нападати один на одного протягом 10 років, а також про розподіл сфер впливу в Європі. Даний документ мав секретний додатковий протокол, в якому сферою впливу Німеччини оголошувалася Польща, а СРСР діставав згоду Німеччини на загарбання ним Західної України і Західної Білорусії, які перебували під владою Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, а також Молдавії та Північної Буковини, що перебували у складі Румунії. Поразка у війні призвела до ліквідації Другої Речі Посполитої (1918—1939) і чергового її поділу між агресорами. 28 вересня 1939 р. у Москві було укладено новий договір між СРСР і Німеччиною, який розвивав агресивні положення попередньої угоди. Характерна вже сама його назва — «Договір про дружбу та державний кордон». Не випадково Сталін говорив про «дружбу, скріплену кров'ю», маючи на увазі дружбу СРСР та гітлерівської Німеччини. Цей договір закріпив кордон між СРСР та Німеччиною по річках Сян та Західний Буг, який більш-менш збігався з відомою «лінією Керзона» 1919 p. Обидві сторони не приховували свого торжества з приводу ліквідації Польської держави. Так, Молотов назвав її «нікчемним дитям Версальского договору» і взагалі заперечив право поляків на свою державу, а на радянських картах того часу територія Польщі, окупована гітлерівцями, була названа «зоною державних інтересів Німеччини».
27) Початок воєнних дій 22 червня 1941 року о 3-й годині 30 хвилин війська Німеччини перетнули радянський кордон. Прикордонні міста й застави опинилися під шаленим артилерійським обстрілом. Повітряні атаки були здійснені на Львів, Житомир, Рівне, Київ, Одесу, Севастополь. Раптовість дозволила ворогу захопити ініціативу, через це радянські війська зазнали значних утрат у живій силі й техніці, особливо в літаках (на землі знищено близько 1,2 тис. машин).З перших годин війни ворог зустрів на українській землі відчайдушний опір. Героїчно билися прикордонники та воїни Київського військового округу, який одержав назву Південно-Західного фронту. Протягом 22-26 червня 1941 року прикордонники Рава-Руського укріпленого району відбили атаки п'яти ворожих дивізій. Протягом 11 діб бійці Володимиро-Волинського прикордонного загону лейтенанта О. Лопатіна відбивали значно потужніші сили фашистів.Основний удар німецьких військ був спрямований на смугу Київського особливого військового округу. Радянські війська на цьому напрямку мали досить відчутну перевагу:• в особовому складі — в 1,6 раза; • у гарматах — в 1,2 раза;• у середніх і важких танках — у 3,5 раза;• у легких танках — у 5 разів;• у літаках — у 2,5 раза.Незважаючи на це, протягом першого тижня війни вони зазнали значних утрат і змушені були відступити. Використовуючи прорахунки радянського командування та найвищого керівництва й володіючи стратегічною ініціативою, німецькі війська швидко дійшли до Києва. Спроба контрударами зупинити наступ німецьких військ не мала успіху. У першій танковій битві (у районі Луцька, Рівного, Дубна, Бродів) радянські війська затримали просування німців на Київ і навіть знищили німецький танковий корпус, але й сам Південно-Західний фронт утратив майже 2/3 своїх танкових підрозділів. Причини поразки радянських військ на території УкраїниНезважаючи на героїчний опір, Червона армія зазнала великих утрат в оборонних боях літа - осені 1941 року. Причини поразок радянських військ: • жорстка централізація військової влади, брак ініціативи;• низькі темпи переозброєння;• знищення військових оборонних споруд старого кордону СРСР;• неправильне визначення напрямку головного удару німецьких військ;

• відсутність військових планів ведення оборонних боїв;• війська не були в бойовій готовності для того, щоб не дати приводу до війни;• неправильне розташування військ (склади, аеродроми розміщувалися близько до кордонів і були швидко захоплені німецькими військами);• радянська військова доктрина, яка передбачала війну на чужій території;• для більшості військових частин, які дислокувалися в Україні, напад ворога носив раптовий характер;• під час сталінських чисток 1937-1938 pp. зазнали репресій найкращі командні кадри Київського та Одеського військових округів. Репресовано всіх командирів корпусів (їх було 4), усіх командирів укріпрайонів (їх було 4), 24 з 25 командирів дивізій; були розстріляні командири двох округів — Й. Якір та І. Федько;• сталінське керівництво недооцінило військово-технічні можливості вермахту, його бойовий досвід, набутий від початку Другої світової війни, та використання військового й економічного потенціалу окупованої Європи.Результатами наступу гітлерівських військ та їхніх союзників в Україні стали:• захоплення ворогом стратегічної ініціативи;• окупація нацистами значної території України;• важкі поразки радянських військ, що боронили терени УРСР.Водночас німецько-фашистським військам не вдалося здійснити план «Барбаросса» в Україні:• радянські війська не були розбиті на кордонах, а, зазнавши великих утрат, відступили в глибкраїни;• підприємства та установи, які становили фундамент оборонної галузі, були передислоковані на схід СРСР;• на окупованих територіях України зароджувався могутній рух Опору, який з часом зіграв важливу роль у розгромі гітлерівської Німеччини.
28) Українська наука та культура в роки війни. З початком війни головні науково-дослідні центри України передислоковано на схід СРСР. У складі АН УРСР були евакуйовані майже 400 академіків, членів-кореспондентів та інших наукових працівників. Президія АН УРСР та основний склад наукових кадрів розмістилися в Уфі (з червня 1943 року АН УРСР і провідні науково-дослідні установи України переведено з Уфи до Москви). При Президії АН УРСР був утворений Науково-технічний комітет сприяння обороні, який очолив президент АН УРСР О. Богомолець. Хірург-офтальмолог академік В. Філатов очолив у Ташкенті Український інститут хвороб ока й ефективно робив пересадку рогівки ока пораненим бійцям. Величезну роботу в армії проводили професори Київського медичного інституту. З України були евакуйовані майже 50 театрів. Розробляючи нові форми театральної агітації, вони працювали з особливим піднесенням. Театральне мистецтво перенеслося на передову. Так, випускний курс Київського театрального інституту прямо зі студентської лави майже в повному складі добровільно пішов на фронт. Тема захисту Вітчизни стала основною у творчості українських художників. Об'єднані у творчі бригади, вони проводили активну художню пропаганду: створювали плакати, листівки, «агіт-вікна», малювали карикатури для військової преси. Серед найвідоміших праць художників України — твори В. Касіяна «Гнів Шевченка — зброя перемоги», О. Олександрова «Розчавимо фашистську гадину», В. Корецького «Україна вільна!» та багатьох інших.
29) Німецький «новий порядок». Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України, де загарбники встановили «новий порядок». Окупаційна політика Німеччини здійснювалася згідно з планом «Ост». За цим документом:• Україна розглядалась як «лебенсраум» — життєвий простір для німецького народу;• призначенням України було постачання продуктів та сировини «новій Європі»;• народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню, а та частина корінного населення, яка б вижила, мала перетворитися на рабів;• після завершення війни на захоплені землі передбачалося переселити 8-9 млн. німецьких колоністів. Особливістю німецького «нового порядку» став тотальний терор. На територіях, окупованих нацистами, знищено мільйони мирних жителів, створено 180 концтаборів смерті, 50 гетто. Найбільше загинуло мирних громадян — українців, євреїв, росіян та представників інших національностей — у Бабиному Яру в Києві (понад 150 тис), у Дробицькому Яру в Харкові (30 тис), у Доманівці й Богданівці на Одещині (понад 50 тис). Нацистський «новий порядок» в Україні викликав загальне обурення народу, сприяючи наростанню руху Опору.
30) Зародження дисидентського руху в Україні. З поліпшенням внутрішньополітичного клімату за часів «відлиги» в Україні розпочинається новий етап національно-визвольної боротьби. Його зовнішніми збуджувачами були процеси деколонізації 50-60-х pp., антикомуністичні виступи в новостворених країнах «народної демократії» (Угорщина, Чехословаччина, Польща та НДР), а також активний правозахисний рух, спричинений прийняттям у 1948 році загальної Декларації прав людини. Внутрішніми чинниками розгортання опозиційного руху в Україні стали: монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки, постійні утиски та обмеження національного та культурно-духовного життя, цілеспрямована русифікація українського населення республіки. У «Маніфесті Українського революційного центру» визначалися тридцять три «принципи свободи», зокрема висувалися вимоги запровадження демократичної системи, суверенітету України, установлення державних кордонів нації в її етнографічних межах, свободи організації і діяльності різних політичних партій. Автори маніфесту обґрунтували право вільної критики владних структур, пропонували висувати кандидатів на високі урядові посади. УРЦ наголошував, що основним принципом його програми є воля народу.
31) освіті, науці та культурі. У цей час відбувається централізація управління системою освіти. Для цього в 1969 році створюється міністерство освіти СРСР, яке взяло на себе значну частину функцій республіканських міністерств, чим істотно обмежило їхні права та повноваження. Помітним виявом реформаційних процесів 60-70 pp. стала політизація навчально-виховної роботи в закладах освіти. З 1968 року відновлено військову підготовку у вузах, а з 1972 року вона стає обов'язковою в середніх школах республіки. Провідним центром розвитку науки в Україні в 60-80-х pp. була Академія наук, очолювана Борисом Патоном. Вона складалася з трьох секцій: фізико-технічних і математичних, хіміко-технологічних і біохімічних та суспільних наук. Саме вони визначали головні напрями наукових досліджень у республіці. В академічних установах неухильно зростала кількість дослідників. Якщо на початку 60-х pp. їх нараховувалося 3,6 тис, то в 1985 році — 15,3 тис. осіб. За цей період кількість докторів і кандидатів наук зросла в 5,5 раза. Українська література 60-80-х pp. була гідно представлена чудовими творами одного з ідейних натхненників руху «шістдесятників» Олеся Гончара («Собор», «Берег любові», «Чорний яр», «Твоя зоря» та ін.). Особливо широкий резонанс в Україні викликав роман «Собор», коли перший секретар Дніпропетровського обкому партії О. Ватченко впізнав себе в одному з його негативних персонажів. У цей період новими ідеями й формами збагатився талант М. Стельмаха («Правда і кривда», «Дума про тебе»), П. Загребельного («Диво», «Розгін»), І. Білика («Меч Арея»). Величезне зацікавлення у вітчизняного читача викликали історичні романи Ю. Мушкетика, Р. Іванченко, Р. Федоріва. Життєвість української поезії переконливо довели нові збірки віршів Д. Павличка, І. Драча, В. Коломійця, Б. Олійника. Справді народними стали пісні, написані на слова А. Малишка («Пісня про рушник»),
32) Політична «відлига» Перші ознаки політичної «відлиги» в Україні стали відчуватися у сфері культурного життя. Вони виявилися насамперед у поверненні українській культурі імен безпідставно репресованих діячів. Спочатку завдяки активній діяльності М. Рильського були посмертно реабілітовані поети О. Олесь та М. Вороний. У 1956 році з'явилися повідомлення про реабілітацію В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, М. Ірчана, В. Чумака, О. Досвітнього, І. Микитенка та ін. Згодом розпочалася кампанія за повернення чесних імен драматургові М. Кулішу, кінорежисеру О. Довженку, режисеру Л. Курбасові та ін.Водночас розгортаються й процеси реабілітації окремих партійних, державних та військових керівників. У 1954 році створюється спеціальна комісія Президії ЦК КПРС для вивчення матеріалів, присвячених масовим репресіям у період «великої чистки» 1936-1939 pp. Наслідком її роботи стала реабілітація відомих в Україні партійних та державних діячів: В. Затонського, Е. Квірінга, С. Косіора, Ю. Коцюбинського, М. Скрипника, С. Постишева, І. Якіра. У вересні 1955 року одержали амністію громадяни, що співпрацювали з німецькими окупантами в роки Другої світової війни. Унаслідок цього до 1957 року в Україну повернулося понад 65 тис. колишніх членів ОУН та вояків УПА.У цілому на кінець 50-х pp. були переглянуті справи майже 5,5 млн. осіб. Проте лише 58% з них визнано реабілітованими. Як і раніше, поза законом залишалася більшість жертв політичних репресій 1920-х — початку 1930-х pp., а також особи, які були звинувачені в українському націоналізмі.
33) Після смерті генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 року на посаду керівника партії і держави обрано Михайла Горбачова. Саме за його ініціативою розпочалася перебудова в СРСР (з квітня 1985 року). Перебудова мала охопити п'ять провідних сфер життєдіяльності суспільства:• економіку (перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних);• внутрішню політику (демократизація суспільного життя та народовладдя);• зовнішню політику (припинення «холодної війни» та побудова спільноєвропейського дому);• соціальну сферу (поліпшення матеріального та культурного добробуту населення);• ідеологію (ліквідація цензури; гласність, вільне виявлення думки громадян).Теоретично ідеї перебудови мали шанс на реалізацію, але, як показало подальше життя, крім загальних декларацій, М. Горбачов так і не зміг протягом 6-річного періоду висунути будь-яку практичну концепцію реформування радянського суспільства.Перебудова швидко зайшла в глухий кут, поглибила суспільно-політичну, економічну та національну кризи, завершилася розпадом СРСР. Партійне керівництво України на словах однозначно виконувало «маневри» кремлівського керівництва, а насправді певний час блокувало перебудовчі процеси в Україні.
34) екологічні проблеми) чорнобиль бах). Ще задовго до трагічних чорнобильських подій у республіці загострилася екологічна ситуація. Причиною цього були бездумний технократизм, вузьковідомчі інтереси, виробництво заради виробництва. Ігноруючи інтереси народу, у республіці здійснювали санкціоновані Москвою великомасштабні будівельні, іригаційні, хімічні та інші акції. Вони не базувалися на глибоких наукових розрахунках та аналізі можливих наслідків. Унаслідок варварського ставлення до природи нещадно знищувалися українські землі. Необґрунтовані іригаційні заходи, бездумна хімізація спричинили порушення водного балансу Дніпра, забруднення навколишнього середовища пестицидами, отрутохімікатами, азотними добривами. Складне соціально-економічне й екологічне становище викликало відчутні етнодемографічні зміни населення України. У 60-80-х pp. помітно уповільнюються темпи його приросту. Сплеск урбанізації, активні міграційні процеси призвели до відтоку молоді з села, яке до того часу було головним джерелом відтворення людських ресурсів. Народжуваність на селі значно зменшується, і в 1979 році середній розмір сільської родини дорівнював міській (3 особи на родину). У містах зменшення народжуваності спричинювалося незадовільними соціально-побутовими умовами: високою зайнятістю жінок у суспільному виробництві (дев'ять з десяти жінок працювали), низьким рівнем охорони дитинства, житловими проблемами. Закономірним наслідком цього стало зменшення приросту населення України в 60-80 pp. у 4 рази. Уповільнення народжуваності супроводжувалося зростанням показників смертності населення, за яким Україна посідала третє місце серед республік СРСР.
35) Остаточне визволення території України На вирішальному етапі битви за Україну радянські війська, зосереджені на теренах України, мали значну перевагу над ворогом. Так, у складі І, II, III та IV Українських фронтів налічувалося понад 2,3 млн. осіб, 28,8 тис. гармат і мінометів, 2 тис. танків і самохідних артилерійських установок (САУ), 2 370 літаків. Українські фронти, відповідно, очолювали відомі полководці (М. Ватутін, І. Конєв, Р. Малиновський, Ф. Толбухін).Їм протистояло німецьке угруповання армій «Південь» (командувачі Е. Манштейн і В. Модель), яка налічувала 1,8 млн. солдатів і офіцерів, 16,8 тис. гармат і мінометів, 2,2 тис. танків і штурмових гармат, 1 460 літаків.За 1944 рік на теренах України радянські війська здійснили 35 військових операцій, значна частина яких стала виявом найвищих зразків військового мистецтва.24 січня 1944 року війська І та II Українських фронтів перейшли в наступ на Корсунь-Шевченківському виступі. Незважаючи на опір ворога, війська обох Українських фронтів 28 січня з'єдналися в районі м. Звенигородки. У «котлі» опинилися 10 гітлерівських дивізій, багато артилерійських, танкових і саперних частин, загалом майже 80 тис. солдатів і офіцерів.На честь «Нового Сталінграда», як назвали Корсунь-Шевченківську операцію, Москва салютувала Українським фронтам 20 залпами з 224 гармат. Бойові частини, що відзначилися в боях, одержали почесні назви «Корсунських» і «Звенигородських». У жовтні 1944 року в ході Карпатсько-Ужгородської операції завершилося визволення всієї території України: 27 жовтня був звільнений від окупантів Ужгород, а наступного дня — решта населених пунктів Закарпатської України.
36) Серед економічних реформ М. Хрущова найбільш відомою і суперечливою була радикальна децентралізація управління промисловістю. У лютому 1957 року ліквідовано 10 загальносоюзних і 15 союзно-республіканських міністерств, а замість них створено 103 територіальні ради народного господарства (раднаргоспи), серед них 11 в Україні. Раднаргоспи об'єднували 2,8 тис. підприємств України, що виробляли переважну більшість промислової продукції республіки. Змінивши галузеве управління промисловістю на територіальне, М. Хрущов мав зробити й наступний реформаційний крок — перевести підприємства на господарський розрахунок, який давав би максимум самостійності підприємствам. Проте на цей вирішальний крок М. Хрущов так і не наважився. Як з'ясувалося, він насамперед зважував на політичні наслідки реформи, яка, посилюючи позиції місцевої партноменклатури, водночас послаблювала контроль над економікою країни з боку московської бюрократії. Не випадково, що вже через місяць після прийняття закону про децентралізацію управління була здійснена спроба державного перевороту в СРСР.
37) 28 червня 1996 року Верховна Рада ухвалила нову Конституцію України. Ця подія мала велике історичне значення:• Новий Основний закон перейняв історичні конституційні традиції нашої держави.• Прийняття Основного закону свідчило про важливий державницький крок усіх політичних сил («центристів», «лівих», «правих») до загального національного порозуміння й примирення в ім'я України.• Конституція закріпила де-факто й де-юре існування нової незалежної демократичної України.• Проголошення Конституції України відкрило шлях до побудови правової держави та глибинних політичних і соціально-економічних перетворень.• 3 прийняттям нової Конституції зріс міжнародний авторитет нашої держави. Україну прийнято до впливових європейських та світових організацій.Після проголошення незалежності України наша держава сформувалася як парламентсько-президентська республіка, Конституція 1996року окреслювала Україну за формою правління як президентсько-парламентську республіку.Нова Конституція України принципово відрізняється від попередніх українських конституцій радянської доби, про це свідчать, наприклад, ст. 1: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна правова держава», де закріплюється республіканський лад та принцип народовладдя, та ст. З, за якою «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», що підкреслює гуманістичний характер українського суспільства.Виконуючи міжнародні зобов'язання, після вступу до Ради Європи, з березня 1997 року в Україні введено мораторій на виконання смертних вироків, а 22 лютого 2000 року Верховна Рада України скасувала смертну кару.
38) Нова Конституція України принципово відрізняється від попередніх українських конституцій радянської доби, про це свідчать, наприклад, ст. 1: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна правова держава», де закріплюється республіканський лад та принцип народовладдя, та ст. З, за якою «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», що підкреслює гуманістичний характер українського суспільства.Виконуючи міжнародні зобов'язання, після вступу до Ради Європи, з березня 1997 року в Україні введено мораторій на виконання смертних вироків, а 22 лютого 2000 року Верховна Рада України скасувала смертну кару. Конституція (від лат. constitu-tio — устрій, будова) — основний закон держави, що має найвищу юридичну силу й визначає її суспільний та адміністративно-територіальний устрій, виборчу систему, структуру й організацію законодавчої, виконавчої та судової влади, основні права й обов'язки громадян.
39) У жовтні 1964 року замість М. Хрущова першим секретарем ЦК КПРС був обраний Л. Брежнєв. Зміни в керівництві означали поворот від реформаторства до консерватизму. Спочатку Л. Брежнєв виправив лише деякі так звані «волюнтаристські» наслідки діяльності М. Хрущова. Згодом стало очевидним, що гасло стабільності, яке висунув Л. Брежнєв, насправді означає звичайну відмову від будь-яких радикальних змін. Брежнєвський період історії України був періодом часткової реанімації сталінської командно-адміністративної системи, періодом суспільного й економічного застою. Неосталінізм політики Л. Брежнєва супроводжувався в Україні новими хвилями політичних репресій проти інакодумців, передусім поборників ідей національної свідомості й суверенності Української держави. Вже в серпні 1965 року в ряді міст України відбулися масові арешти, під час яких затримано близько трьох десятків інтелігентів-шістдесятників. Проти більшості з них висувалося традиційне звинувачення в «антирадянській агітації і пропаганді»
40)Ваш Коростень треба розказувать про це село)
41) 9-21 серпня 1991 року найближче оточення М. Горбачова здійснило спробу припинити перебудовчий процес і зупинити розвал СРСР. Заколотники на чолі з Г. Янаєвим інтернують (ізолюють) М. Горбачова в Криму, створюють так званий Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який за підтримки своїх прихильників у найвищому комуністичному ешелоні, армії та КДБ мав перейняти владу в країні. Проте демократам Росії на чолі з Б. Єльциним удалося перехопити ініціативу й за допомогою масових протестів завдати поразки консерваторам. Стало зрозумілим, що план підписання Новоогарьовського документа, який, за задумом М. Горбачова, повинен був сприяти новому союзному договорові, безнадійно провалився.24 серпня 1991 року відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, яка проголосила незалежність України, тобто створення самостійної Української держави.1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі 90,3% виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. Незалежність України є фактом, який сьогодні визнали всі держави світу.7-8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії, Білорусі (Л. Кравчук, Б. Єльцин, С. Шушкевич) констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті Декларацію про утворення СНД підписали керівники Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й України.
42) Всеукраїнський референдум 1991 року — загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України. З них 28 804 071 особа (90,32%) проголосувала «За». Акт проголошення незалежності України було підтримано в усіх 27 адміністративних регіонах України: 24 області, 1 автономна республіка, та 2 міста зі спеціальним статусом. До бюлетеня було внесено запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Ствердно на це запитання відповіли 28 міл 804 тис. українців (або 90,32%), взяли участь у голосуванні 31 міл 891 тис.громадян (або 84,18%).
43) 22 червня 1941 р. о третій годині п'ятнадцять хвилин фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Згідно з планом гітлерівського командування «Барбаросса», названим на честь героя хрестових походів германського імператора Фрідріха II Барбаросси, військова кампанія мала бути блискавичною («бліцкріг» — блискавична війна). Особливо важливе місце в ній відводилося діям авіації і танкових частин.Наступ німецько-фашистських військ ішов у трьох напрямках: на Ленінград (група армій «Північ»), на Мінськ, Смоленськ і Москву (група армій «Центр»), на Київ (група армій «Південь») з тим, щоб максимум за 5 місяців вийти на лінію «А» — «А» (Архангельськ — Астрахань).В Україні гітлерівці мали у стислий термін оволодіти Житомиром і Києвом, потім — Донбасом і Кримом. Таким чином, Україна мала бути окупованою дуже швидко, а її багаті природні ресурси, економіка, хліб повинні бути одразу ж використані для продовження війни проти Росії.Разом з Німеччиною у війну проти СРСР вступили Італія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Фінляндія. Всі угруповання військ Німеччини нараховували 153 дивізії. Ще 37 дивізій належало її союзникам. Усього у військових діях з боку фашистської Німеччини брало участь 5,5 млн осіб. Проти них діяло понад 6 млн солдат і офіцерів Червоної армії, у тому числі у прифронтовій західній смузі — 2,9 млн осіб. Евакуація в глиб СРСР чинилася примусово, без огляду на вік і стан здоров'я людей. Особливо це стосувалося чільних представників української інтелігенції, визначних учених і діячів культури, бо насамперед вони могли взяти активну участь у боротьбі за самостійну Українську державу. Основним осередком української інтелігенції стало м. Уфа, куди було евакуйовано десятки академіків та членів-кореспондентів, професорів, письменників, художників та ін. Чимало українських учених під час евакуації померло або було знищено НКВД (до числа останніх належать, зокрема, Агатангел Кримський, Петро Франко, Кирило Студинський та інші).
44) На хвилі боротьби зі сталінізмом і тоталітаризмом в Україні з початку 60-х років формується й згуртовується нове покоління молодих літераторів і митців — так званих «шістдесятників». Ця молода генерація української інтелігенції протестувала проти фальші, помпезності, заідеологізованості в зображенні дійсності, задушливої атмосфери в суспільстві, боролася за відродження рідної мови й культури, національної самосвідомості й людської гідності.Одним з перших осередків українських «шістдесятників» став Клуб творчої молоді в Києві, ,що виник під егідою міського комсомолу в 1960році. Його очолював Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками засідань були Іван Драч, Микола Вінграновський, Іван Світличний, Алла Горська та ін. Робота клубу розпочалася з поступового відродження українських народних традицій та організації різних мистецьких гуртків. Згодом члени клубу вдалися до пошуків місць масових поховань жертв сталінських репресій. Пізніше рух «шістдесятників» набуває все виразнішого національно-патріотичного забарвлення. Його учасники організовують вечори пам'яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса. Такі неформальні культурно-освітні заходи бентежили владу.
45) Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942 — лютий 1943 р.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Остаточне ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5 липня—23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав за будь-яку ціну звільнити Київ до річниці Жовтневої революції 1917 р. Ціною величезних людських втрат радянські війська 6 листопада 1943 р. звільнили місто. За визволення столиці України понад 1000 солдатів і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн осіб, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України.
46.Повсякденне життя українців 1965-1985рр.

Повсякденне життя громадян є найкращим свідченням реального стану життя у країні. Період в історії СРСР і відповідно України, 1964-1985 рр., який отримав назву «застій», відзначається стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому.
Деякі позитивні змани відбулися,проте їх масштаби явно поступалися обіцянкам. Страх голоду відійшов у минуле,колгоспники нарешті стали регулярно отримувати заробітні плати та пенсії. Зросла купівельна спроможність населення. Люди стали користуватись тими речами,які ще з 30х років були звичними на Заході: пральні машини, побутова техніка, холодильники, телевізори тощо. Зріс асортимент товарів і послуг. Проте починаючи з початку 70х років, для повсякденного життя пересічного громадянина ключовим словам стає «дефіцит». З кожним роком у розряд дефіцитних товарів потрапляє все більше і більше товарів. Тому «діставання» дефіцитних товарів стає ледь не сенсом життя більшості громадян. Особливо дефіцитними були товари якісні та імпортні. За ними вишиковувались довгі черги.
У зв’язку із товарним дефіцитом престижним стали професії,що мали відношення до виробництва або розподілу дефіциту.
Складною залишалась житлова проблема. Рівень життя у селах було порівняно нижчим ніж у містах. Умови праці і побуту були вкрай несприятливі. Різниця у рівні життя спонукала сільську молодь будь-якими засобами потрапити до великих міст на постійне місце проживання.
Медичне обслуговування хоча і поліпшилося,але тут були чисельні проблеми. Оснащеність медичних установ необхідним обладнанням була вкрай низькою. Це зумовило зріст смертності населення.
Хоча в СРСР була декларована рівність громадян,партійно-державна номенклатура користувалася привілеями у розділі матеріальних благ. Вони створили закриту систему медичного обслуговування і відпочинку. Їх діти навчалися у престижних школах і вузах,як правило відправлялися на роботу за кордон. З кожним роком розрив у рівні життя між номенклатурою та простими громадянами зростав.

47.Зовнішня політика незалежної України.
24 серпня 1991 р. - Акт проголошення незалежності України.
У другій половині 90х років Україна намагалась реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики. Стратегічними партнерами України були проголошені США, Росія, Польща а ще цілий ряд держав. Проте підтримувати рівнозначні відносини з основними своїми партнерами виявилось нереально,хоча були досягнуті значні успіхи у двохсторонніх відносинах. Так було укладено великий договір х Росією і угода про розподіл Чорноморського флоту (1997); вдалось врегулювати відносини з сусідніми державами: Польщею,Словаччиною,Угорщиною,Румунією,Молдавією. Добре економічні та політичні зв’язки склалися між Україною і більшістю держав європейського континенту, передусім з Польщею,ФРН,Італією,Угорщиною. Проте наростали проблеми у відносинах з ЄС та НАТО,зумовлені невиконанням взятих Україною на себе зобов’язань.
Україна опинилася перед вибором: або інтеграція у Євроатлантичні структури (НАТО,ЄС), або з Росією (СНД,ЄврАзЕС, Ташкенський договір). Україна проголосила обрання європейського вибору (травень 2002 р.),проте шлях у цьому напрямі не передбачався легким.

48.Україна в радянських наступальних операціях 1943-1944рр.

Умови для вигнання німецьких окупантів з України: розгром німецьких загарбників на підступах до Москви(осінь-зима 1941р.-весна 1942р.),під Сталінградом (17 липня 1942р. – 2 лютого 1943р.),переможна битва за Кавказ (25 липня 1942р. – 9 жовтня 1943р.), знищення ударних з’єднань німців на Курсько-Орловській дузі(5 липня-25 червня 1943р.)17 липня-22 вересня 1942р.- радянські війська вийшли на землі України і здійснили наступальні операції: Білгород-Харківську, Ізюмо-Барвінківську, Чернігово-Прип’ятську, Донбську, Припятинсько-Переяславську і вийшли до Дніпра.Вересень-листопад 1943р. – героїчна битва за Дніпро.3 листопада 1943р. – Київська наступальна операція.6 листопада 1943р. звільнення Києва від окупантів.Початок 1944р. – боротьба за звільнення правобережної України: Житомирсько-Бердичівська операція(грудень 1943-січень 1944р), Корсунь-Шевченківська операція (24 січня-17 лютого 1944р.),березень-травень 1944р. – визволення Одеси,Миколаєва,Тернополя,ліквідація німецьких військ у Криму.13 липня-24 серпня 1944р. – Львівсько-Станіславська операція,звільнення західних областей України і вихід радянських військ на територію Польщі.8 вересня-28 жовтня 1944р. – Східно-Карпатська наступальна операція. Результат:звільнення Карпатської України і всієї етнічної української території.Втрати України: населення зменшилося на 9 млн. чоловік. Зруйновано всі галузі промисловості, сільського господарства, міста, села. Матеріальні витрати становили 10 млрд. доларів
49.Десидентський рух в Україні 1965-1985рр.
Дисиденти – інакомислячі,незгодні з існуючим режимом у державі. Дисиденти виявили себе протягомПричини запровадження дисидентського руху:- Відчуття суспільної несправедливості;- Обмежений характер десталінізації;- Дискримінаційна політика центру щодо України;- Антикомуністичні виступи в країнах соціалістичного табору;- Русифікація, порушення прав та свобод людини.В Україні існувало 3 течії дисидентського руху:1. Національно-визвольна – боротьба за вільний розвиток української мови й культури, за відновлення самостійності України.2. Правозахисна – вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод Людини.3. Релігійна – за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій,за свободу віросповідання.Дисидентство - це мирна ненасильницька форма боротьби,мала місце у всіх регіонах України і охоплювала різні верстви населення.
Значення боротьби дисидентів полягає у тому, що відбулось організаційне й ідейне оформлення національно-демократичного руху,викривалася тоталітарна суть й антиукраїнський характер радянського режиму,дальшого розвитку набули національна свідомість і національна культура, підтримувалась віра в можливість опору репресивній державі.
50.Включення Західноукраїнських земель до складу УРСР 1939р.
23 серпня 1939р. було підписано «Пакт Молотова-Ріббентропа» - договір про ненапад на 10 років.Таэмний протоколсдо пакту про розмежування сфери територіальних інтересів СРСР та Німеччини.1 вересня 1939р. Німеччина напала на Польщу.17 вересня 1939р. Червона Армія ступила на територію західної України з метою приєднати до СРСР. Червоноармвйці ступили на ці землы не як загарбники,а як визволителі.Розпочалася "визвольна місія" Червоної армії для захисту "єдинокровних братів" - українців і білорусів від нацистського поневолення, а фактично реалізація таємного протоколу Ріббентропа-Молотова. СРСР, по суті, вступив у Другу світову війну на боці Німеччини і включився у поділ світу.В жовтні 1939р. у Львові народні збори західної України висловилися за ваззєднання з радянською Україною.В листопаді 1939р. було утворено 6 областей: Львівську, Станіславську, Волинську, Тернопільську, Дрогобицьку та Рівнянську.2 серпня 1940р. - Румунія передала СРСР Буковину та Бессарабію.З 1939р. на західноукраїнських землях проводилася "радянізація":- ліквідація приватної власносты;- одержання підприємств та земель,утворення колгоспsd$- боротьба з неписьмен

venja
Admin

Сообщения: 28
Дата регистрации: 2012-04-16
Возраст: 19
Откуда: Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Предыдущая тема Следующая тема Вернуться к началу

- Похожие темы

Права доступа к этому форуму:
Вы не можете отвечать на сообщения