Укр Літ Щастя

Предыдущая тема Следующая тема Перейти вниз

Укр Літ Щастя

Сообщение  venja в Пн Апр 16, 2012 9:05 am

Розіл «Рік 992.Великий Сонцестій. Пуща»

У той день, коли він прийшов у світ, лежали білі сніги, світило низьке сонце, тиша стояла в подніпрянських пущах. Він вибирався з пітьми на світ, і плакав од незвіданості шляху.
Потім був дід Родим. Власне, його руки, як широкі теплі лопати, Від них малюк заспокоївся й притих. Мав він блакитні очі, тож назвали — Сивоок. Родим був велетенським чоловіком із сивим волоссям, в одязі зі шкури дикого тура. Він місив глину, клав на круг і виготовляв різні вироби. Найбільше — богів. Потім фарбував і обпалював на вогні. Усе сяяло різнобарвністю. Дід був мовчазний. Сивоок із захопленням слідкував за його роботою, знав усіх богів, хоч цього йому ніхто не говорив — і Перуна, і Белеса, і Сварога. Найбільше ж хлопчик любив Ярила. Тільки пізніше здогадався чому — той був схожий на діда! Приїжджали купці й купляли богів, а Родим складав у хижці срібло, хутра та інше добро. Він нікого не боявся. Але одного разу прийшли люди в чорному зі срібним хрестом, сказали підкоритися одному богові. Почали трощити готових богів на полицях, Родим кинувся захищати — і поліг від меча. Сивоок вибрався через стріху й щодуху побіг у пущу.
Після багатоденного блукання по Лісу Сивоок потрапив до медовара Ситника і закохався в його дочку Величку. Але, не витримавши підневільного життя у Ситника, втік у пущу. Там познайомився з Лучуком — вправним стрільцем з лука, хлопцем його років. Вони вирушили разом у мандри.

Розділ «Рік 1004. Літо. Радогость»

Під час подорожі з купцем Сивооку та Лучуку стало відомо про таємну змову прислужників проти Какори. Хлопці намагаються попередити купця, але той випадково вбиває Лучука. Сивоок потрапив разом із валкою купця до древлянського язичницького міста Радогость і залишився. Він закохався в місцеву красуню Ягоду й почав учитися в язичницької жриці Звенислави малювати, розуміти красу барв. Через деякий час Какора привів до Радогості воїнів князя Володимира, які після відмови мешканців визнати владу князя та прийняти християнство спалили Радогость. На місці давньої святині, що мала вигляд писанки, поставили церкву, а Сивоока захопили в полон.

Розділ «1942 рік. Зима. Київ»

Шнурре доручив наглядати за Гордієм Отавою своєму ад'ютанту єфрейтору Оссендорферу. Професор після довгих умовлянь прийняв рішення ніби погодитися допомогти вивезти фрески Софійського собору до Німеччини. Працювати він змушений був з німецькими солдатами.

Розділ «Рік 1026. Падолист. Київ»

Князю Ярославу все більше доводилося вирішувати проблеми зміцнення держави, релігії. Боротьба за владу триває, і він може довіряти лише Ситнику, який колись убив вепра і врятував князеві життя. Тепер Ситник призначений боярином. Забава (Шуйця) заснувала у своєму теремі монастир і стала там ігуменею. За деякими чутками, в неї народилася дочка, але вона це заперечувала. Ситник наказав ув'язнити новгородського посадника Коснятина, який обстоював права Новгорода.

Розділ «1966 рік. Літо. Київ»

Повернувшись із Німеччини, Борис поїхав до Москви, щоб зустрітися з Таєю. Домовився телефоном про побачення. Коли прийшов, то побачив, що жінка пішла з іншим. Пізніше вона надіслала листа, в якому повідомила, що розриває з ним стосунки, бо вважає, що Борисові ніхто і ніщо не потрібне, окрім його собору. Борисові було боляче, але й зрадити своїй святині він не міг.

Розділ «Рік 1037. Останній сонцеворот. Київ»

Будуючи храм, Сивоок ніби віддавав по часточці свої душу і тіло. Здається, видихся, вийшов увесь. Але ось добудували, треба розписувати. Міщило старанно викладав мозаїку, на якій був зображений князь. Але робив він це дуже повільно, припасовуючи камінчик до камінчика. Тому зображення князя так блищало, що не можна було дивитися. Сивоок працював швидко, приладжував камінці смальти ніби недбало, але з будь-якого куточка храму вони випромінювали сонце. Оранта великими очима дивилася з-під купола на кожного. Князь велів закінчити храм до його повернення з Новгорода. На будівництво приходило подивитися багато людей. Чутки про диво розійшлися по всіх землях разом з іноземними купцями. Найчастіше приходила й дивилася на Богоматір якась дівчина з дикими, сизо-веселими очима. Сивоок познайомився з нею. Це була Ярослава з Новгорода. Вони покохали один одного. Сивоок почав зникати з будівництва. Днями закохані бродили по Києву, потім по лісах, плавали за Дніпро.
Ярослав повернувся і відбулося пишне освячення храму, де князь став уже не князем, а кесарем. Міщило попередив Сивоока, що за дівчиною полює боярин Ситник. Під час спроби її захопити Сивоок загинув, а Ярослава втекла.
Князь запитав у Ситника, чи знайшли його дочку. Боярин сказав, що знову втекла, а допоміг їй Сивоок, тому був убитий. Ярослав розгнівався і відправив Ситника в поруб. Отрокові ж Пантелію звелів вилучити пергамент, де написано про Сивоока, і написати новий, що він, Ярослав, заклав церкву святої Софії. Пантелій розшукав Гюргія, той сказав, що знає і що вони вже таємно поховали Сивоока в соборі під плитами, а пергамент хай він віддасть йому, щоб сховати його надовго.
Ярослав думав про те, що й він, князь, кесар, не всесильний — йому не вдалося підкорити ні Шуйцю, ні власну дочку. Втекла вона, заховалась між людьми. І народила від Сивоока сина. "І син його — серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться".
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Предыдущая тема Следующая тема Вернуться к началу


 
Права доступа к этому форуму:
Вы не можете отвечать на сообщения