педагогіка 3 курс

Предыдущая тема Следующая тема Перейти вниз

педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:32 am

Питання до семестрового екзамену з педагогіки

1. Охарактеризуйте зміст освіти, його складові елементи.
2. Охарактеризуйте види та рівні освіти.
3. Визначте фактори, що впливають на формування змісту освіти. Обґрунтуйте систему наукових вимог до формування змісту освіти.
4. Поняття про Державний стандарт загальної середньої освіти як комплексний нормативний документ школи. Компетенція та ключові компетенції школярів.
5. Поняття про навчальні предмети, освітні галузі. Визначте місце навчального предмета в системі наук. Окресліть функції навчального предмета. Дайте характеристику навчальних предметів початкової школи.
6. Охарактеризуйте навчальні плани як основу організації навчально-виховного процесу в школі. Поняття навчального плану, його структура та функції.
7. Охарактеризуйте навчальні програми, способи побудови навчальних програм. Визначте педагогічні вимоги до навчальних програм.
8. Охарактеризуйте навчальні підручники. Обґрунтуйте загальні психолого-педагогічні вимоги до підручників для учнів початкових класів. Назвіть види шкільних підручників і посібників.
9. Загальне поняття про методи навчання в педагогіці. Охарактеризуйте методи, прийоми та засоби навчання. Визначте вимоги до методів навчання у сучасній школі.
10. Обґрунтуйте різні підходи щодо класифікації методів навчання.
11. Дайте характеристику словесних методів навчання: пояснення, розповідь, бесіда. Обґрунтуйте вимоги які ставлять до їх використання в навчальному процесі.
12. Дайте характеристику наочних методів навчання.
13. Охарактеризуйте практичні методи навчання. Обґрунтуйте вимоги щодо їх використання.
14. Охарактеризуйте методи навчання за характером пізнавальної активності учнів.
15. Розкрийте суть поняття організаційні форми навчання та їх розвиток. Теоретичне обґрунтування класно-урочної системи навчання Я.А.Коменським.
16. Охарактеризуйте урок як основну форма організації навчальної діяльності в сучасній школі. Ознаки уроку, його переваги і недоліки. Обґрунтуйте сучасні вимоги до уроку.
17. Розкрийте поняття структури уроку та його елементів. Поняття про типи уроків. Інтегровані і нестандартні уроки.
18. Розкрийте поняття «організаційні форми» навчання, охарактеризуйте шляхи розвитку організаційних форм навчання. Загальні форми навчання.
19. Охарактеризуйте основні форми теоретичного та практичного навчання: лекція, факультатив, конференція, гуртки, практикуми.
20. Охарактеризуйте форми комбінованого та змішаного навчання: семінар, консультація, екскурсія.
21. Охарактеризуйте домашню самостійну роботу учнів та її види.
22. Проаналізуйте підготовку вчителя до уроку.
23. Розкрийте поняття перевірки та оцінки знань, умінь, навичок учнів, її значення. Види перевірки.
24. Обґрунтуйте вимоги до перевірки знань. Критерії та рівні якості знань, умінь, навичок учнів.
25. Визначте основні функції перевірки та оцінки знань, умінь та навичок у школі. Форми, методи перевірки знань учнів.
26. Поняття про мету виховання. Сучасне звучання головної мети виховання згідно Концепції національного виховання.
27. Охарактеризуйте виховний процес, визначте його функції.
28. Діалектика, рушійні сили і найважливіші закономірності виховного процесу.
29. Дайте характеристику принципу народності у вихованні дітей. Ідея народності у роботах К.Д. Ушинського, Б.Грінченка. Сучасне трактування принципу народності.
30. Дайте характеристику принципам виховання: повага до особистості у поєднанні з справедливою вимогливістю, виховання особистості в колективі; опір на позитивне у вихованців.
31. Охарактеризуйте принципи виховання: послідовності, поступовості, систематичності виховних впливів, всебічний розвиток ініціатив та творчості самих вихованців.
32. Обґрунтуйте принципи цілеспрямованості виховання та зв'язок виховання з працею, з активною діяльністю.
33. Обґрунтуйте принципи виховання: відповідність виховання віковим особливостям учнів, індивідуальний, особистісний підхід до виховання.
34. Розкрийте суть поняття методи, прийоми та засоби виховання, форми організації виховної роботи. Класифікація методів виховання.
35. Класифікація форм організації виховної роботи. Особистісний підхід у вихованні, індивідуальні форми роботи, методика їх проведення.
36. Дайте характеристику методам формування свідомості вихованців: переконання (розповідь, бесіда, лекція, диспут). Обґрунтуйте поради В.О.Сухомлинського до організації колективної та індивідуальної бесіди.
37. Дайте характеристику методів формування свідомості: навіювання, позитивний приклад.
38. Дайте характеристику методів організації діяльності: вправи (гра, доручення, привчання), виховуючі ситуації, перспектива.
39. Дайте характеристику методів організації діяльності: вимога, суспільна думка дитячого колективу, переключення.
40. Розкрийте суть методів стимулювання позитивної поведінки.
41. Визначте основні завдання розумового виховання. Вітчизняні та зарубіжні класики педагогіки та психології про завдання розумового виховання.
42. Визначте основні шляхи, засоби, методи розумового виховання.
43. Охарактеризуйте пізнавальний інтерес та способи його формування.
44. Поняття про світогляд, його структурні елементи.
45. Поняття про мораль. Морально-етичні норми, що історично склались у народу України. Використання принципів народної моралі у діяльності видатних просвітителів Г.С.Сковороди, К.Д.Ушинського, Ю.А.Федьковича, І.Я.Франка.
46. Зміст морального виховання.
47. Особливості використання національної символіки у моральному вихованні молодших школярів.
48. Єдність навчальної і позакласної роботи у моральному вихованні молодших школярів. Методика організації окремих форм морального виховання у позакласній роботі.
49. К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський про шляхи дисциплінованості.
50. Розкрийте суть трудового виховання. Обґрунтуйте завдання трудового виховання.
51. Охарактеризуйте трудове виховання як основу народної педагогіки.
52. Визначте основні шляхи трудового виховання. Економічне виховання, його зв'язок з трудовим вихованням.
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:37 am

1. Поняття про зміст освіти, його складові частини.
Під змістом освіти слід розуміти систему наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних, морально-етичних ідей, якими необхідно оволодіти учням в процесі навчання.
Концепція середньої загальноосвітньої школи:
"Під змістом освіти розуміють узагальнену систему знань про природу, сучасне виробництво, суспільство, культуру, мистецтво, про людину, систему узагальнених інтелектуальних та практичних умінь, навичок творчого розв'язання практичних і теоретичних проблем, систему етичних норм, якими мають оволодіти учні."
У процесі засвоєння змісту освіти здійснюється всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формується світогляд, виробляється активна життєва позиція, здійснюється підготовка до життя, до праці. На різних етапах розвитку суспільства зміст освіти зазнає якісних змін під впливом різних факторів.
Зміст освіти залежить від:
·                                   соціально-економічних відносин;
·                                   рівня розвитку виробництва, науки, техніки і культури;
·                                   розвитку в країні освіти;
·                                   педагогічної теорії.
Провідну роль у визначенні освіти для підростаючого покоління відіграють мета і завдання виховання, які ставить суспільство перед школою. На даному етапі зміст освіти спрямований на досягнення основної мети виховання - формування гармонійно розвиненої, суспільне активної особистості - громадянина України.
ЗНАННЯ - цілісна система наукових понять про закони розвитку природи, суспільства, людського мислення, що накопичені людством у процесі суспільно-історичної практики.
Це результат пізнавальної діяльності людини. Вони перевіряються суспільно-історичною практикою і знаходять своє відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, фактів, термінів, суджень, теорії.
Найважливіша вимога до знань, які виявляються, - науковість і водночас доступність для дітей даного віку.
УМІННЯ - здатність людини виконувати якісь дії на основі раніше здобутих знань.
За участю мислення в процесі пізнання об'єктів вони поділяються на дві великі групи: розумові, практичні. За характером діяльності людини - найрізноманітніші. У школярів поступово формується велика кількість загальнонавчальних, мовленнєвих, ігрових, трудових, мистецьких, спортивних, побутових та інших умінь. Уміння включають різні дії. Окремі дії, багаторазово повторюючись, автоматизуються і стають НАВИЧКАМИ.
ДОСВІД - характеризує певну систему ЗНАНЬ, УМІНЬ, НАВИЧОК, погляди і переконання, ставлення до навколишнього світу, володіння способами діяльності та поведінки, якості особистості, здобуті у процесі життєдіяльності. Може бути:
·   Досвід пізнавальної діяльності, зафіксований у формі знань. Включає в себе систему знань про природу, людину, суспільство, мислення, виробництво та засоби діяльності, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учнів наукової картини світу.
·   Досвід виконання відомих способів діяльності - у формі умінь діяти за зразком. Включає загально навчальні та практичні вміння.
·   Досвід творчої діяльності - у формі умінь приймати нестандартні рішення в нових ситуаціях. Важливими рисами є: самостійне перенесення знань і умінь у нову ситуацію, самостійне комбінування способів діяльності, знаходження різних способів вирішення проблем та альтернативних рішень.
·   Досвід емоційного ставлення до навколишньої дійсності у формі ціннісних орієнтацій. Єдиним способом та умовою сприйняття є переживання, завдяки виникає зацікавленість предметом, явищем, з'являється потреба у діяльності.
Сучасна початкова школа, крім цих завдань, має розв'язувати, як обов'язкові й інші, не менш важливі - РОЗВИТКУ і ВИХОВАННЯ школярів.
Таким чином, зміст освіти багатокомпонентний.
 
 
Він включає в себе:
засвоєння знань про природу, суспільство, мислення та способи діяльності, які допомагають людині зайняти певне положення в суспільстві серед інших людей, досягнути конкретних результатів в професійній діяльності, в спілкуванні з іншими;
·   оволодіння системою інтелектуальних та практичних умінь, навичок, які дозволяють людині вирішувати будь-які проблеми, виникають в його житті і професійній діяльності;
·   накопичення досвіду емоційно-цінніших ставлень до інших людей та до навколишнього світу, що дає можливість людині самовдосконалюватись, розвивати свою психіку, внутрішній світ, підтримувати відносини з оточуючим її соціальним середовищем;
·   накопичення досвіду репродуктивної творчої діяльності необхідного для розв'язання різноманітних проблем життя і діяльності.
 
2.       Види та рівні освіти.
ЗАГАЛЬНА ОСВІТА - сукупність систематизованих наукових знань про основні закономірності розвитку природи, суспільства й людського мислення, систему умінь і навичок, поглядів, переконань, які сприяють загальному розвитку учня, служать основою для його професійної підготовки (початкова, неповна середня, повна загальна середня освіта).
У процесі загальної освіти учні оволодівають основами наукових знань та елементами загальної культури, які повинна мати сучасна освічена людина, незалежно від її спеціальності. На основі оволодіння системою наукових знань перед учнями розкривається наукова картина світу, у них формується науковий світогляд, здійснюється підготовка до свідомої високопродуктивної праці.
ПОЛІТЕХНІЧНА ОСВІТА - дає знання основ виробництва і навички оволодіння найпростішими знаряддями виробництва.
У сучасних умовах суть політехнічної освіти полягає в ознайомленні учнів з науковими основами сучасного виробництва та перспективами його розвитку, основними принципами роботи сучасних машин і механізмів, найважливішими технологічними процесами, озброєння загальнотехнічними навичками та уміннями, необхідними для участі у продуктивній праці. Технічна освіта покликана забезпечити тісний зв'язок з життям, із суспільнокорисною працею.
На основі загальної та політехнічної освіти здійснюється
ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА - знання і навички, необхідні для виконання робіт, передбачених даною професією, причому в такій мірі, яка необхідна для забезпечення належної продуктивності праці. Внаслідок професійного навчання набувають певної спеціальності та кваліфікації.
Між загальною, професійною, політехнічною освітою існує тісний взаємозв'язок.
В Законі України "Про освіту" записано "Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами".
 
3. Визначте фактори, що впливають на формування змісту освіти. Обґрунтуйте систему наукових вимог до формування змісту освіти.
В змісті освіти відображається стратегічна мета виховання.
В Законі України “Про освіту” записано “Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами”.
 
Система наукових вимог до формування змісту шкільної освіти.
1.          Провідна роль у визначенні змісту освіти для підростаючого покоління належить меті й завданням виховання, які ставить суспільство перед школою. Мету загальної середньої освіти в нашій країні визначено законом України «Про освіту». В ст. 35 стверджується: «Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення».
Це означає, що зміст освітньої роботи школи повинен забезпечувати інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.
2.          Гуманістична спрямованість змісту загальної середньої освіти спричиняє його відповідність сучасним потребам та можливостям особи; пріоритет загальнолюдських цінностей, здоров'я людини, її вільний розвиток.
3.                  Науковість змісту освіти передбачає занесення до змісту освіти лише тих фактів і теоретичних положень, які є сталими в науці; матеріалу, що відповідає сучасному стану науки, її новітнім досягненням; чіткість висновків з питань розвитку природи і суспільства. Це означає, що в кожній темі, що вивчається, повинні бути виділені відповідні світоглядні, моральні, естетичні, екологічні ідеї.
4.                  Полікультурність полягає у поєднанні гуманітарної, природничо-математичної освіти і трудової підготовки, класичної спадщини та сучасних досягнень наукової думки, забезпечений органічного зв'язку з національною історією, культурою, традиціями.
5.                  Світський характер освіти. Закон України "Про освіту" підкреслює світський характер освіти в школі. Загальноосвітня школа формує в учнів науковий світогляд. Зміст освіти передбачає можливість розкриття перед учнем реальності об'єктивного світу, його суперечливості, пізнаваності. Досягнувши повноліття і ставши дорослим, вихованець сам може зробити власний світоглядний вибір.
6.                  Інтегративність, що означає орієнтацію на інтегральні курси, пошук нових підходів до структурування знань як засобу цілісного розуміння та пізнання світу.
7.                  Єдність змістової і процесуальної сторін навчання при формуванні і структуруванні змісту навчального матеріалу, що передбачає наявність у всіх навчальних предметах пізнавальної і практичної перетворювальної діяльності. Навчання у цьому зв'язку є не тільки способом одержання знань і формування умінь та навичок, а й засобом озброєння учнів методами здобування нових знань, самостійного набування умінь та навичок.
8.                  Відповідність основних компонентів загальної освіти структурі базової культури особистості. Ці компоненти представлені, як вже зазначалось, у вигляді досвіду пізнавальної, практичної, творчої діяльності і досвіду ставлень особистості.
9.                 Послідовність полягає у плануванні змісту, який розвивається по висхідній лінії, де кожне нове знання спирається на попереднє і випливає з нього.
10.                  Відповідність віковим можливостям і рівню підготовки учнів, яким та чи інша система знань, умінь пропонується для засвоєння. Часто якість навчання знижується, якщо школярам доводиться засвоювати перевантажений за обсягом чи дуже ускладнений теоретично матеріал. І навпаки, якщо матеріал занадто легкий, то знання і пізнавальні сили ростуть повільно, непропорційно до їх можливостей.
11.                    Доступність визначається структурою навчальних планів і програм, способом викладу наукових знань у навчальних книгах, а також порядком уведення й оптимальною кількістю наукових понять і термінів, які необхідно засвоїти.
12.                  Підтримка світового стандарту в змісті освіти допомагає школі інтегрувати в світовий освітянський простір.
 
4. Державний стандарт загальної середньої освіти як комплексний нормативний документ школи. Компетенція та ключові компетенції школярів.
Державний стандарт загальної середньої освіти звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.
Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно з Законом України «Про загальну середню освіту» , містить:
1. Базовий навчальний план середньої школи. Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компоненти як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо).
2. Освітні стандарти галузей знання (навчальних предметів). Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану, а також система вимог, що визначає обов'язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.
Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа). Вони засвідчують досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку і містять критерії у вигляді типових завдань і форм оцінювання рівня освіченості конкретної особи відповідно до державного стандарту.
Державний стандарт загальної середньої освіти розробляють Міністерство освіти та науки України разом з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не менше як один раз на 10 років. Державний стандарт загальної середньої освіти зобов'язує загальноосвітній навчальний заклад: —виконувати інваріативну (варіативну) складову змісту загальної середньої освіти;
—визначати предметну спрямованість варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістове наповнення і форму реалізації на кожному ступені здобуття освіти за погодженням з відповідними органами управління освітою;
—вибирати і використовувати освітні програми, навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту загальної середньої освіти у порядку, визначеному Міністерством освіти і науки України.
Якість вищої освіти регулюється державним стандартом освіти, який складають різноманітні компоненти:
1.Державний компонент визначає напрями спеціальності, освіти і професійної підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до класифікатора галузей освіти, напрямів підготовки і спеціальностей.
2.Галузевий компонент. Формується він з урахуванням державного компонента, включає освітньо-кваліфікаційну характеристику (встановлює професійне призначення й умови використання випускників, відображає мету, узагальнює зміст освіти і професійної підготовки у формі переліку умінь, визначає місце і роль фахівця у соціальній структурі суспільства, вимоги до нього, встановлює вимоги до загальноосвітнього рівня і галузеві кваліфікаційні вимоги до випускника вузу) й освітньо-професійну програму (визначає нормативну частину змісту освіти, встановлює вимоги до змісту, обсягу, рівня освіти і професійної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня конкретної спеціальності. Освітньо-професійна програма включає цикли гуманітарної, соціально-економічної, природничої та професійно-орієнтованої практичної підготовки.
3. Компонент навчального закладу. Запроваджується з метою забезпечення відповідності рівня освіти і професійної підготовки фахівця вимогам суспільного поділу праці й мобільності системи підготовки фахівців для задоволення вимог ринку праці. Включає варіативну частину освітньо-кваліфікаційної характеристики випускника навчального закладу, яка доповнює й конкретизує кваліфікаційні вимоги до змісту освіти і професійної підготовки випускників.
Компетенція ( від лат. коло питань, з якими людина добре обізнана, володіє знаннями і досвідом) - це інтегрований результат опанування змістом загальної середньої освіти, який виражається в готовності учня використовувати засвоєні знання, уміння, навички, а також способи діяльності у конкретних життєвих ситуаціях для розв'язання практичних і теоретичних задач.
Українські вчені визначили сім ключових компетентностей школярів:
1. Уміння вчитись програмує індивідуальний досвід самостійного учіння. Дитина, яка вміє самостійно вчитися, в майбутньому зможе самостійно та творчо працювати, жити.
Компетентність передбачає, що учень:
-   сам визначає мету навчально-пізнавальної діяльності або приймає учителеву;
-   планує, програмує свою діяльність;
-   організовує свою працю для досягнення мети;
-   відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв'язання задачі;
-   усвідомлює свою діяльність і практично її вдосконалює; має уміння і навички самооцінки.
2. Загальнокультурна стосується розвитку культури особистості та суспільства в усіх її аспектах. Вона, насамперед, передбачає вміння:
-   аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення національної та світової науки й культури, орієнтуватися в духовному та культурному контекстах сучасного українського суспільства;
-   застосовувати засоби та технології інтеркультурної взаємодії;
-   користуватися рідною та іноземними мовами, застосовувати навички мовлення і норми відповідної мовної культури; використовувати рідну й іноземні мови в активній взаємодії;
-   спрямовувати самовиховання на єдність на єдність індивідуальних, національних і загальнолюдських цінностей;
-   реалізовувати моделі толерантної поведінки в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між народами і країнами.
3. Громадянська передбачає такі здібності:
- орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні;
-    застосовувати технології захисту власних інтересів, прав і свобод громадян, виконання громадянських обов'язків у межах місцевої громада, держави;
-    взаємодіяти з органами державної влади на користь собі й громадянському суспільству;
-    використовувати способи діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству України, задовольняють власні інтереси особи та захищають права людини й громадянина;
- приймати індивідуальні та колективні рішення,  враховуючи інтереси й  потреби громадян, суспільства і держави.
4. Підприємницька передбачає реалізацію здібностей:
-         співвідносити власні економічні інтереси й потреби з наявними матеріальними, трудовими, природними й екологічними ресурсами, інтересами і потребами інших людей та суспільства;
-         організувати власну трудову та підприємницьку діяльність і працю колективу, орієнтуватися в нормах і етиці трудових відносин;
-         аналізувати й оцінювати власні професійні можливості, здібності та співвідносити їх з потребами ринку праці;
- презентувати та поширювати інформацію про результати - продукти власної економічної діяльності та діяльності колективу.
5. Соціальна передбачає такі здібності:
-   аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначати в них власне місце; проектувати стратегію свого життя з урахуванням інтересів і потреб інших людей;
-   продуктивно працювати в різних напрямках в групі та команді, виконувати різні ролі й функції в колективі;
-   конструктивно розв'язувати конфлікти, досягати консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання;
- спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізувати соціальні проекти й стратегії дій;
- визначати мету спілкування, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншим; застосовувати стратегії спілкування залежно від ситуації.
6. Компетентності з інформаційних і комунікативних технологій (ІКТ) передбачають:
- застосовувати інформаційно-комунікативні технології в навчанні та повсякденному житті;
- раціонально використовувати комп'ютер й комп'ютерні засоби для розв'язання задач, пов'язаних з опрацюванням інформації, її пошуком, систематизацією, зберіганням, подоланням та передаванням;
-   будувати інформаційні моделі й досліджувати їх за допомогою засобів ІКТ;
-   оцінювати процес й досягнуті результати технологічної діяльності.
7. Здоров'язберігаюча збереження власного фізичного, соціального, психічного та духовного здоров'я і здоров'я свого оточення.
Вона включає:
- життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю (раціональне харчування, рухова активність, санітарно-гігієнічний режим праці та відпочинку);
- навички, що сприяють соціальному здоров'ю (ефективне  спілкування, співчуття, розв'язання конфліктів, поведінка в умовах тиску, погроз, дискримінації, спільна діяльність та співробітництво);
навички, що сприяють духовному та психічному здоров'ю (самоусвідомлення та самооцінка, аналіз проблем та прийняття рішень, визначення життєвих цілей та програм, самоконтроль, мотивація успіху та тренування волі).
 
В умовах державного суверенітету нашої держави і створення національної системи освіти. Міністерство освіти України, опрацьовуючи нові навчальні плани, з 1994/95 навчального року запропонувала основні, базові варіанти для масових шкіл, гімназій та ліцеїв. Навчальні плани мають створювати передумови для здобуття всіма учнями повноцінної освіти з урахуванням державних умов, особливостей регіону і школи. Цьому сприяє виділення в плані двох компонентів:
1)             державного;
2)      шкільного.
Державний компонент - має забезпечити соціальне необхідний для кожного школяра рівень і обсяг ЗУН, потрібних для всебічного розвитку.
Він включає:
Мовно-літературну освіту.
Математику (з основами інформатики).
Суспільні.
Природничі.
Естетичні.
Оздоровчо-трудові дисципліни.
Час між предметами "Музика" і "Образотворче мистецтво" кожна школа розподіляє самостійно. Замість "Образотворчого мистецтва" і "Праці" може бути інтегральний курс "Художня праця", замість "Музики" і "Фізичного виховання" - "Музика і рух".
Шкільний компонент складається з вибірково-обов'язкових предметів, курсів за вибором учнів і факультативів, додаткових занять і консультацій.
Його мета - сприяти диференціації навчання, врахуванню регіональних мов та індивідуальних особливостей школярів. Ці предмети визначаються шкільною радою з урахуваннями інтересів та потреб учнів, а також кадрового та навчально-методичного забезпечення.
На основі базових та інших варіантів навчальних планів, розроблених Міністерством освіти України, кожна школа складає і затверджує на своїй раді робочий навчальний план на навчальний рік.
Творчо працюючі колективи можуть розробляти індивідуальні та експериментальні варіанти навчальних планів, затверджують їх у Міністерстві освіти — альтернативний навчальний план.
Самостійний вибір школами навчальних планів і програм - крок до реальної демократизації освіти.
Ці документи школа затверджує на педагогічній раді, однак будь-який вибір має створювати передумови для повноцінного засвоєння учнями тих предметів, які відображають базовий рівень.
У 2004/2005 навчальному році робочі навчальні плани початкової школи розробляються на основі нових Типових навчальних планів для початкової школи з навчанням українською та мовами національних меншин (наказ Міністерства освіти і науки України від 11.03.04 №162). Обов'язковою вимогою є використання всіх годин Типового навчального плану.
Ними передбачено варіанти планів для шкіл з українською мовою навчання, з українською мовою навчання з вивченням мов національних меншин та з навчанням мовами національних меншин.
 
7. Навчальні програми, способи побудови навчальних програм. Педагогічні вимоги до навчальних програм.
До кожного навчального предмета розробляється навчальна програма, що визначає його зміст, порядок і послідовність вивчення по темах. Затверджується Міністерством освіти України.
Усі функції змісту освіти мають відображатися в програмі повно і конкретно.
Повнота - включення до програми з урахуванням специфіки предмета всіх необхідних (елементів змісту) знань, умінь, навичок, способів дії, досвіду творчої діяльності.
Конкретність - виявляється у відображенні змісту освіти в єдності з процесом навчання, тобто вона містить короткі вказівки на те, що, в якій послідовності і як має вивчатись.
У програмі виділяються базові поняття предмета, обґрунтовуються їх необхідність, достатність, послідовність відповідно вікових особливостей учнів. Тому у їх складанні беруть участь і педагоги, і психологи, і методисти, і вчені.
Навчальні програми мають таку структуру:
1 .Пояснювальна записка, в якій розкривається значення предмета для розвитку школяра.
2.Даються опис змісту діяльності з даного предмета за розділами чи темами і рекомендації для вивчення складних тем.
3.Визначається відповідність теоретичних, практичних, лабораторних занять.
4.Рекомендується обов'язкова і додаткова література. 5.Вказується кількість годин на весь курс і приблизний розподіл цих годин по темах.
Програми будуються двома способами: лінійним і концентричним.
Лінійний спосіб передбачає вивчення предмета з поступовим ускладненням завдань на базі раніше вивченого. Він більш ефективний у використанні часу, але, якщо учень не засвоїв матеріал, то це викликає великі труднощі при вивченні наступних тем.
[justify]Концентричний - передбачає засвоєння і повторення матеріалу на вищому теоретичному рівні, коли деякі теми, розділи, або весь
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:39 am

8. Навчальні підручники. Загальні психолого-педагогічні вимоги до підручників для учнів початкових класів. Види шкільних підручників і посібників.
Підручник - це основне джерело знань з певного предмета. Під підручником розуміють книгу, в який з певних методологічних позицій викладаються основи наукових знань з певного предмету відповідно до програми і вимог методики і дидактики.
Для кожного типу навчального закладу з кожного предмета створюються свої підручники. В них враховується тип школи, специфіка предмета, особливості учнів.
Функції підручника.
Освітня - засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формування умінь і навичок.
Розвиваюча—підручник сприяє розвитку учнів. Вчить співставляти, порівнювати, аналізувати, виділяти головне.
Виховна—здатність впливати на формування світогляду, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання.
Управлінська—програмується певний тип навчання, методи, форми, засоби набуття знань, обробки інформації.
Вимоги до підручника
Педагогічні:
-   науковість матеріалу;
-   доступний і стислий виклад матеріалу;
-   систематичний виклад;
-   відповідність змісту рівню розвитку пізнавальних здібностей;
-   зв'язок з життям суспільства;
- стимулювати розвиток пізнавального інтересу, творчого мислення, формувати вміння орієнтуватися в предметі, шукати і знаходити необхідну інформацію. Цьому сприяє правильний добір фактів, пояснень, прикладів, різних завдань.
Методичні:
- відповідати віковим особливостям учнів як за змістом матеріалу, так і за формою та мовою його викладу, за прийомами емоційного впливу;
- мати достатню кількість ілюстрацій, які б полегшували сприймання, розуміння і запам'ятовування навчального матеріалу;
- мати завдання, які б сприяли самостійності учнів.
 
Поліграфічні:
-   стилістично бездоганна лаконічна мова;
-   зовнішнє оформлення;
-   виділення положень, теорій, означень, законів, правил, висновків;
-   чіткій шрифт, якість малюнків.
Види підручників і навальних посібників.
Розрізняють: - інформаційні;
-   проблемні;
-   програмовані;
-   комплексні.
1.Найбільш розповсюджені є підручники першого типу, в них навчальна інформація подається в готовому вигляді за допомогою слова та ілюстрацій.
Пізнавальна діяльність учня, що працює за таким підручником, має в основному репродуктивний характер. Учень сприймає текст підручника, усвідомлює, запам'ятовує і, в разі потреби, відтворює його. Формування умінь та навичок відбувається на основі готових зразків, вказівок.
Позитивне в використанні підручників у школі-можливість передати значний обсяг інформації.
Недолік - не створює достатніх можливостей для самостійного здобування знань, формування творчого мислення.
2."Мислення починається з проблеми" - така центральна ідея проблемного навчання, яка лягла в основу створення підручника, що містить в собі елементи проблемності.
-   Формується проблема.
-   Обґрунтовується гіпотеза розв'язання даної проблеми.
-   Розкривається логіка розв'язання і перевірки даної проблеми.
3.Програмовані підручники.
Навчальний матеріал подається окремими порціями, засвоєння кожного "кроку" інформації перевіряється контрольними запитаннями.
Поряд з підручниками користуються навчальними посібниками, які мають такі самі функції, як і підручник. Якщо підручник включає матеріал, лише передбачений програмою, то навчальний посібник може включати і цей матеріал, а також окремі додаткові питання.
 
9. Загальне поняття про методи навчання в педагогіці. Методи, прийоми та засоби навчання. Вимоги до методів навчання у сучасній школі.
Метод (від гр. methods) - шлях до чогось, спосіб пізнавальної та практичної діяльності людей. Кожному виду діяльності властиві свої методи. Все залежить від мети, предмета і характеру діяльності.
Процес навчання реалізується взаємодією учителя (викладання) і учня (учіння). Учитель сприяє активізації навчального процесу; учень сприймає, осмислює, запам'ятовує цей матеріал. Метод при цьому виступає як упорядкована взаємодія.
Методи навчання - це способи взаємозв'язаної діяльності учителя й учнів, спрямовані на засвоєння навчального матеріалу.
Метод навчання є одним з найважливіших компонентів навчального процесу. Він є сполучною ланкою між визначеною ціллю і кінцевим результатом.
Прийоми - це окремі операції, розумові або практичні дії вчителя або учня, які доповнюють методи навчання і допомагають глибше і краще засвоїти програмовий зміст. Поняття методу і прийому розрізняються за цільовим призначенням.
Засоби навчання - це допоміжні матеріальні (технічні засоби навчання, лабораторне обладнання, підручники та ін.) та духовні цінності, які сприяють підвищенню ефективності процесу навчання.
Використання різних засобів у процесі навчання зміцнює сам метод діяльності.
Вимоги до методів навчання.
        Спрямованість методу навчання на виконання завдань виховання школярів.
        Науковість методу забезпечує правильність розуміння закономірностей навколишнього світу, веде до глибокого наукового пізнання світу і його сторін.
        Доступність методу, його відповідність психолого-педагогічним особливостям розвитку учнів.
        Результативнім методу, направленість на міцне володіння знаннями. Вимоги до вчителя: систематично вивчати передовий педагогічний досвід, запозичувати, впроваджувати активні методи навчання.
Як і в будь-якому педагогічному явищі, в методі навчальної роботи необхідно розрізняти зовнішню і внутрішню сторони. Під зовнішньою стороною слід розуміти і спільну діяльність вчителя і учнів, яку можна безпосередньо спостерігати і яка може виступити в основному у трьох дидактичних формах:
         Вчитель викладає навчальний матеріал, а учні слухають і сприймають його розповідь.
         Вчитель задає питання, на які відповідають учні. Можуть і самі учні задавати питання.
         Вчитель пропонує учням різні завдання, а учні виконують їх без допомоги вчителів.
Внутрішня сторона методу розкриває головне - яку пізнавальну діяльність здійснюють учні. В ході навчання учні оволодівають знаннями в основному трьома способами:
         Догматичний (Сократівський) - знання в готовому вигляді (слово, книга).
         Евристичний - самостійний шлях пошуку під керівництвом учителя.
         Дослідницький - самостійно учні знаходять, добувають знання шляхом спостереження, дослідів, вимірів.
Дуже важливою стороною методу є той шлях, по якому рухається думка учня в ході навчальної роботи, тобто – її логічний шлях. Учні можуть йти шляхами: аналітичним, синтетичним, індуктивним, дедуктивним.
 
10. Різні підходи до класифікації методів навчання.
Існує велика різноманітність методів навчання. Багато їх між собою мають подібні риси, тому вони об'єднуються в групи. Кожна з них розглядає відповідні сторони процесу навчання, тому вони не суперечать один одному, а, навпаки, дозволяють побачити процес навчання з різних сторін.
Методи класифікують:
·                         За джерелом одержання знань (словесні, наочні, практичні).
·                         За діяльністю вчителя (розповідь, пояснення).
·                         За діяльністю учнів (вправи, самостійні роботи).
·                           За характером пізнавальної діяльності, учнів (пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемний виклад матеріалу).
·                        За головним суб'єктом діяльності - діяльність вчителя і учня.
·                        За логікою викладання - індуктивні і дедуктивні.
 
11. Характеристика словесних методів навчання: пояснення, розповідь, бесіда. Вимоги які ставлять до їх використання в навчальному процесі.
Пояснення становить стрункий і логічно послідовний виклад матеріалу, що поєднується із спостереженнями учнів за дією приладів, дослідами, необхідними записами. Уміти пояснювати - найважливіша функція вчителя, адже від цього значною мірою залежить розуміння, а отже, і якість засвоєння учнями складних понять, способів дій.
Особливо доцільно використовувати метод пояснення (зв'язного викладу) при вивчені складного матеріалу. Цей метод використовується і при вивченні матеріалу, засвоєння якого не викликає труднощів (крапка в кінці речення, велика буква у власних назвах).
Вимоги до пояснення:
Мова вчителя - ясна, точна, доказова, логічна. В ній багато суджень, умовисновків, доказів.
       Готуючись до пояснення, необхідно підібрати яскраві, характерні, переконуючі приклади, відповідну наочність.
       В кінці пояснення - формулювання висновку.
       Обов'язковий елемент — перевірка якості засвоєння матеріалу.
       Не повинно бути тривалим. В початкових класах - 3-5хв.
Розповідь - це послідовне розкриття змісту матеріалу, живий, образний, динамічний, емоційний виклад інформації, навчального матеріалу про різні предмети, явища, події, що містить переважно фактичний матеріал. Розповідь - це словесний опис подій, явищ природи, змін в суспільстві, в житті однієї людини або групи людей.
Види розповіді:
Розповідь-опис - передбачає чітку, виразну характеристику предметів, явищ, .подій їхніх ознак, властивостей. Використовують на уроках природознавства, ознайомлення з навколишнім, трудового навчання. Учитель розповідає про зовнішній вигляд тварин, рослин описує природні зони, водойми, гори тощо.
Художня розповідь – багата на образні засоби мовлення (порівняння, епітети), звернена до уяви та емоцій дітей. Художню розповідь можна використовувати на уроках читання (розповідь про письмо, обставини написаних творів, особисті враження, спогади), малювання (ознайомлення з життям художника, розповіді про картини), ознайомлення з навколишнім.
Науково-популярна ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу. Цей метод навчає школярів стежити за ходом думки вчителя, вибрати й запам'ятовувати найістотніше.
Розповідь - доповнення розширює, поглиблює відомості, що їх учні дістали з підручниками чи іншого джерела, сприяє виникненню бажання більше знати, розвитку почуттів.
Вимоги до розповіді:
    визначення теми і змісту;
    виділення головного, навколо чого йде розповідь;
    правильне, образне і виразне, емоційне і яскраве мовлення вчителя;
    мати чітку структуру: початок, розвиток подій, кульмінаційну, заключну частину;
• використання цікавих фактів, засобів навчання;
• володіння інтонацією, логічним наголосом, мімікою, жестами, позою.
Розповідь учителя широко застосовується в усіх класах, в основному знаходить застосування у викладанні історії, літератури, географії, хоча її використовують учителі інших дисциплін. Вона триває до 15 хвилин у молодших класах і до 25 хвилин - у старших.
Бесіда - це метод навчання, під час якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів,  шляхом  запитань  підводить учнів до розуміння та засвоєння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Перевага бесіди у тому, що вона:
         вчить колективного пошуку істини;
         сприяє розвитку активності, самостійності учнів;
         допомагає формуванню переконань;
         дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учнів;
         розвиває критичність, самостійність, уміння переконувати.
Види бесіди: за характером діяльності учнів :
         Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння.
         Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає .в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті  знання,  спостереження.
         Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті. Сприяє розвиткові мислення й тренує пам'ять.
За місцем у навчальному процесі можна виділити такі види бесід:
         Вступна (підготовча) бесіда проводиться звичайно як підготовка учнів до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу, її головна мета - актуалізувати знання дітей.
         Повідомлювальна (пояснювальна) бесіда - організація засвоєння нового навчального матеріалу через діалог учителя та учнів.
         Підсумкова (бесіда — повторення), як правило, завершує вивчення нового матеріалу або є розгорнутим підсумком уроку, її мета - узагальнення та закріплення навчального матеріалу.
         Контрольно-перевірна бесіда — для перевірки засвоєння знань.
За формою проведення бесіди можуть бути: фронтальними, індивідуальними.
Вимоги до бесіди:
         правильна постановка питань (логічна послідовність, чіткість, змістовність, просте, коротке формулювання);
         дотримання вимог до учнівських відповідей (повні, грамотні);
         прийоми, які підтримують їхню увагу;
         запитання ставити до всього класу, щоб учні готувались до відповідей;
         запитання сформульовані так, щоб будили думку учнів;
         не слід ставити подвійних запитань, запитань - підказок;
         відповідати так, що весь клас чув;
         бесідою охоплювати найбільше число учнів;
         урізноманітнювати прийоми проведення бесіди, використовувати наочність;
• вчитель викликає бажаючих, але враховує і свій план бесіди.
 
12. Характеристика наочних методів навчання.
Спостереження як метод навчання забезпечує безпосереднє живе "споглядання", сприйняття явищ дійсності (спостереження за явищами природи, праці людини). Спостереження можна проводити безпосередньо або за допомогою спеціальних приладів (мікроскопа, телескопа, термометра та ін.)
Спостереження можна розділити на два види:
1. Спостереження натуральних об'єктів у реальних умовах.
2. Спостереження в класних умовах.
Спостереження в природних умовах проводиться в лісі, в полі, на лузі, спостереження за звірами, птахами; за роботою станків, комбайнів, машин; за працею людей на. виробництві.
Екскурсія найбільш відповідає цьому виду спостережень.
Спостереження в класних умовах пов'язані "найбільше з використанням наочних посібників: моделей, чучел, картин, схем, малюнків та іншого.
Методика організації спостереження потребує послідовного використання його елементів:
         інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення навчального
         матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження);
         здійснення і фіксація результатів спостереження. Важливо включати у сприйняття одночасно різні органи
         чуття;
         аналіз результатів спостереження, використовуючи прийоми порівняння, зіставлення, що полегшують
         осмислювання, підвищують міцність запам'ятовування матеріалу;
         узагальнення і формулювання висновків, оформлення результатів спостереження (вивчення вчителем
         поданих учнями матеріалів, їх аналіз і оцінка виконаної роботи).
Ілюстрування - показ учителем ілюстративних посібників, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.
У навчальному процесі нерідко ілюструють предмети в натурі (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін.), зображення об'єктів, що вивчаються (фотографії, картини, моделі та ін.), схематичні зображення предметів вивчення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діаграми тощо).
Під час показу ілюстрацій учні не тільки сприймають матеріал, а і проводять певну роботу з ним: вказують, що зображено, пояснюють зміст ілюстрацій, порівнюють їх.
Демонстрування - використання приладів, дослідів, технічних установок та ін. При демонстрації матеріал показується в динаміці (проведення експерименту з фізики, хімії, креслення на дошці схем, таблиць, показ фільмів чи кінофрагментів).
 
До ілюстрації та демонстрації ставляться вимоги:
         забезпечити всебічний огляд об'єкта;
         не допускають попереднього огляду експозиції;
         показують предмет тільки в момент пояснення, а після пояснення— забирають;
         детально продумати пояснення, залучати учнів до пошуку потрібної інформації;
         звертати увагу учнів на ті якості і сторони об'єкта, які пов'язані з вивченням матеріалу;
         робити обов'язково висновки, фіксувати результати спостережень;
         демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил техніки безпеки.
 
13. Практичні методи навчання. Вимоги щодо їх використання.
Вправи - багаторазове повторення певний дій, операцій з метою їх засвоєння, формування умінь та навичок. Види вправ:
         підготовчі - готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці;
         вступні - сприяють засвоєнню нового матеріалу;
         пробні - перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні — для формування умінь, набуття навичок;
         творчі - найчастіше наближені до реальних життєвих умов;
         контрольні— переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи).
Лабораторна робота - це вивчення в шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання.
Лабораторні заняття являють собою один із видів дослідницької самостійної роботи учнів, що проводиться за завданням вчителя, в спеціально пристосованому для проведення дослідів приміщенні, або спеціальних умовах, їх тематика і кількість визначається навчальними програми. Лабораторні роботи займають різне місце у навчальному процесі - після пояснення вчителем нового матеріалу, перед процесом його вивчення або під час нього.
Цінність лабораторних робіт:
         сприяють зв'язку теорії з практикою;
         озброюють учнів вмінням досліджувати у природних умовах; формують навички використання приладів;
         вчать обробляти результати вимірів і роботи правильні наукові висновки і пропозиції.
Практичні роботи— за характером діяльності учнів близькі до лабораторних. Суть їх - безпосередньому використанні знань учнів у суспільно-корисній або навчальній праці. Найчастіше використовуються на уроках природознавства, трудового навчання, образотворчого мистецтва. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми, розділу. Зміст і методика виконання практичної роботи залежить від специфіки навчального предмета.
Практичної роботи:
         мають навчальне пізнавальне значення;
         сприяють формуванню умінь та навичок;
• розвивають вміння спостерігати й пояснювати явища, що вивчаються.
Графічні роботи - роботи, в який зорове сприймання відображене з кресленням, схемами, замальовками, складанням таблиці, графіків, діаграм.
Дослідні роботи - пошукові завдання і проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів.
 
14. Методи навчання за характером пізнавальної активності учнів.
Репродуктивні такі методи, коли оволодіння навчальним матеріалом ґрунтується переважно на відтворюючій функції пам'яті. Тому ці методи використовуються більше при закріпленні, повторенні, узагальненні, систематизації, конкретизації раніше вивченого матеріалу. Репродуктивні методи підвищують міцність знань, так як забезпечують систематичне відтворення навчального матеріалу.
Пояснювально-ілюстративний метод використовується для вивчення нового матеріалу (пояснення, розповідь, бесіда, опис).
Структура пояснювально-ілюстративних методів складається з двох основних частин: теоретичної і ілюстративної.
Перша частина - система теоретичних знань, виклад матеріалу. Друга частина являє собою систему фактів, опису, роз'яснень, як словесних так і з допомогою наочних посібників.
Без ілюстративної частини навчання іде на високому рівні труднощів, вимагає високої напруги розумових сил, доброї попередньої підготовки. Якщо переважає ілюстративна частина, то учні, запам'ятовуючи факти, можуть неглибоко засвоїти теорію, що знижує можливість розумового розвитку. Необхідно, щоб було правильне співвідношення обох частин.
Метод проблемного викладу матеріалу
Користуючись цим методом, вчитель повідомляє нові для учнів знання, розкриваючи систему готових рішень будь-якої проблеми. Показує історію пошуків розв'язання даної проблеми, розкриває історичну логіку наукового відкриття, зіставляє наукові гіпотези і різні точки зору, висловлює здогадки, будує мислено експеримент, доводячи правильність одних і обмеженість інших точок зору, підтверджує певні висновки реальним експериментом.
Частково-пошуковий метод
Цей метод вимагає від учнів прояву більш високого рівня, пізнавальної самостійності і активності. Це досягається тим, що на окремих етапах навчального процесу учні залучаються до пошукової діяльності. Суттєвим тут є той момент, що завдання евристичного характеру учні виконують не від початку до кінця, а лише частково на окремих етапах.
Дослідницький метод
Цей метод має своїм головним завданням підготовку учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні складності, пізнавальної самостійності і активності.
Установка вчителя: учень повинен самостійно розв'язати проблему вцілому, а не на окремих етапах пошуку.
Вчитель керує роботою учнів, ставить пізнавально-практичні завдання, організовує самостійну пошукову діяльність учнів.

Учень самостійно визначає проблему, висловлює передбачення, гіпотези, будує інтуїтивні здогадки, обмірковує план і способи їх перевірки, фантазує, вносить у роботу щось своє, власне, організовує спеціальні спостереження і досліди, самостійно розв'язує нові пізнавальні завдання або використовує нові способи для розв'язання уже відомих задач.
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:41 am

15. Розкрийте суть поняття організаційні форми навчання та їх розвиток. Теоретичне обґрунтування класно-урочної системи навчання Я.А.Коменським.
Поняття "форма" (від латинського forma - зовнішність, устрій) - зовнішнє вираження певного змісту.
Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.
Форма організації навчання означає зовнішній бік організації навчального процесу, пов'язаний з кількістю учнів, часом і місцем навчання, а також із порядком його здійснення ( Ягупов В.В.).
Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:
1)  за кількістю учнів - індивідуальні, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;
2)             за місцем навчання - шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;
3)             за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;
4)             за дидактичною метою - форми теоретичного навчання ( лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого (змішаного) навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання ( праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо);
5)             за тривалістю часу навчання - урок ( 45хв.), спарені заняття (90хв.), спарені скорочені заняття (70хв.), а також уроки "без дзвінків".
 
Загальні форми навчання.
Історії розвитку школи відомі різноманітні форми навчання. Вони зумовлені потребами суспільно-економічного розвитку і рівнем розвитку педагогічної науки. Кожна з виокремлених історією форм навчання акумулювала в собі позитивні надбання освіти і в той же час мала певні недоліки. В педагогіці їх часто називають загальні форми навчання. У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання.
Найстаршою формою, яка бере свій початок у глибокій давнині, є індивідуальна форма навчання - це така форма, коли вчитель навчає кожного учня зокрема, орієнтуючись на його індивідуальний темп засвоєння і його здібності. Суть цього навчання полягає в тому, що дитина вчиться з прямою або опосередкованою педагогічною допомогою педагога. Роль "опосередкованого" викладача може виконувати підручник, довідкова література, касета, комп'ютер тощо.
Індивідуальною формою навчання людство користувалось упродовж усього свого розвитку і продовжує користуватись донині. У первісному суспільстві старші у повсякденному спілкуванні через показ і пояснення передавали молодшим знання про навколишній світ, певні способи поведінки. Використовувалась дана система навчання в середні віки у церковних і лицарських школах. Особливість заключалась в тому, що прийом у школи здійснювався в будь-яку пору року, в будь-який час. При цьому приймали учнів різного віку. Учитель давав кожному учню завдання, запитував, пояснював важкі місця, методика навчання була примітивною, а отже і результати незначні.
В наш час індивідуальне навчання в чистому вигляді використовується переважно як репетиторство, рідше - як заняття з обдарованими чи слаборозвиненими дітьми, індивідуальні консультації, музичні заняття.
Головною вартістю індивідуального навчання є те, що:
-          воно повністю індивідуалізує зміст, методи, темпи навчальної діяльності дитини (дає можливість врахувати особистісні особливості);
-          має можливості для здійснення систематичного і оперативного контролю за ходом і результатами діяльності учня;
-          дозволяє своєчасно вносити необхідні корективи як у діяльність учня, так у діяльність учителя.
Недоліками індивідуальної форми є:
- учень не може взаємодіяти зі своїми ровесниками, що негативно впливає на розвиток комунікативних умінь, процес соціалізації;
- є неекономічним, тобто не дає можливості охопити навчанням великої кількості дітей і потребує значних матеріальних витрат.
Починаючи з XVI століття значення індивідуального навчання зменшується. Суспільна потреба у великій кількості освічених людей зумовили появу індивідуально-групової організації навчання, коли учнів різного віку зводили у групи, але навчали їх все ж індивідуально. Вчитель змушений був проводити навчальну роботу з кожним учнем окремо: по черзі перевіряти засвоєння знань, пояснювати новий матеріал, давати індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями. Це дозволяло учням приходити до школи будь-коли, незалежно від пори року.
Ознаки індивідуально-групового навчання має й досі робота вчителя у сільських малокомплектних школах, де на уроці в одній класній кімнаті навчаються діти різного віку і різних класів.
Бурхливий розвиток виробництва, мистецтва, науки в епоху Відродження спричинив необхідність масового навчання дітей. Виникла концепція групового навчання. Принципово новим у груповій формі навчання було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно, керуючись їх діяльністю за допомогою лідерів (ланкових, бригадирів, організаторів). Кожна група вибирає свій темп навчання. Контури групового навчання окреслив німецький педагог Й.Штурм. Теоретично обґрунтував і широко популяризував її Я.А.Коменський (1633). Уперше групова форма навчання була застосована у братських школах України і Білорусії (XVI століття). Згодом ця форма стала називатися класно-урочною системою навчання.
"+" Умови роботи у групах вельми демократичні. Вона ґрунтується на співпраці декількох осіб, кожна з яких може виконувати посильну їй функцію, здатних слухати і чути інших, а також узгоджувати свої дії з діями інших людей. Водночас саме тут успішно формується почуття власної гідності і здатність поважати гідність інших. Скерованість партнерів на спільний результат спонукає їх до взаємодії, взаємоконтролю, до співпереживання, до всіх тих почуттів, які складають фундамент співпраці.
"—" Звичайно, в групі до певної міри буде домінувати лідер - сильний і здібний учень; може проявлятись пасивність окремих учнів, можливість списування.
"+" В умовах відносної свободи тут буде реалізовуватися і намагання кожного учня підняти і зміцнити свій престиж в очах партнерів. Така природна змагальність в основі своїй здорова.
Групові форми навчання розділяють на ланкові, бригадні, кооперативно-групові, диференційовано-групові.
Ланкова форма навчальної роботи передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів.
При бригадній формі навчання робота організовується для виконання тимчасових завдань у тимчасових групах.
При кооперативно-груповій формі навчальної роботи клас розподіляється на групи для виконання кожною з них частини загального завдання. Така організація навчальної діяльності можлива при вивченні об'ємного матеріалу.
Диференційовано-групова форма передбачає організацію роботи груп учнів з різними навчальними можливостями.
Поряд з індивідуальною та груповою формами навчання застосовується фронтальна. Ця форма передбачає роботу одночасно з усім класом.
Домінування діяльності вчителя на уроці. Така діяльність завжди однобічна, тобто спрямована на учня. На цій підставі і сформувалося поняття фронтальних форм роботи. Учитель щось доводить, пояснює, демонструє, розповідає, ілюструє, повідомляє класу, звертається із серією питань чи інших стимулів і пропонує учням на них відреагувати з місця. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її систематизацією і закріпленням.
"+"Фронтальні форми роботи — методично прості. Вони не вимагають від учителя якихось особливих технологічних умінь і навичок.
Ці форми роботи зручні ще й тому, що вчитель має тут можливість постійно стежити за рівнем і якістю засвоєння знань, умінь та навичок кожним учнем та в індивідуальному порядку виправляти його помилку.
Фронтальне навчання сприяє формуванню і розвитку колективу, доброзичливих стосунків у класі, розв'язанню виховних завдань.
"–" Фронтальні форми роботи дуже екстенсивні. Адресуючи свій стимул класові, вчитель фактично не адресує його нікому конкретно. Ці форми зорієнтовані на можливості так званого "середнього" учня. Це обмежує розвиток здібних учнів і зумовлює відставання слабших.
                             
         навантаження;
         свіже повітря;
         не зловживати екранними засобами.
V.                 Етичні.
1)             додержання такту, створення атмосфери доброзичливості, оптимізм;
2)             напружену працю поєднувати з жартом.
VI.                 Естетичні.
1)             зовнішній вигляд вчителя, учнів;
2)             естетичне оформлення класу, обладнання уроку.
17. Розкрийте поняття структури уроку та його елементів. Поняття про типи уроків. Інтегровані і нестандартні уроки.
Поняття про структуру уроків, її елементи.
Кожен тип уроку має свою структуру (побудову).
В поняття "структура уроку" входить 3 ознаки:
– склад елементів або етапів уроку;
– послідовність їх;
– зв'язок між елементами або етапами уроку.
Структура уроку — співвідношення і послідовність проведення частин, етапів, моментів уроку, які відповідають виконанню навчальних завдань.
Для чіткої організації навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру кожного уроку.
Розрізняють
МАКРОСТРУКТУРУ уроку (зовнішні, постійні елементи уроку)
МІКРОСТРУКТУРУ уроку
(внутрішні, змінні методи, прийоми)
Наприклад, урок засвоєння знань
1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація опорних знань.
Це можуть бути короткі письмові роботи, програмове опитування, усне опитування, повторення за підручником, репродуктивна бесіда...
2. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності
Повідомлення, запис, проблемна ситуація тощо.
3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу.
Усне пояснення з ілюстраціями, самостійна робота з підручником, евристична бесіда, спостереження.
4. Узагальнення і систематизація знань
Прийоми порівняння, співставлення, створення схем, таблиць.
5. Підведення підсумків уроку.
Вчитель сам або з допомогою дітей визначають головну думку.
6. Повідомлення домашнього завдання.
Інструктаж.
В побудові уроків макроструктура менш рухлива, мікроструктура - більш рухлива, гнучка. Саме нею забезпечується гнучкість структури, динамічність уроку. Вчитель має знати, що ефективність уроку залежить від вдалого підбору мікроструктури.
Учитель повинен творчо підходити до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом.
Спільними елементами різних типів уроків є:
1.  Організація початку уроку.
2.               Перевірка засвоєння вивченого матеріалу.
3.               Підготовка до вивчення нового матеріалу.
4.               Повідомлення теми, мети, завдань уроку.
5.               Вивчення нового матеріалу.
6.               Закріплення нового матеріалу.
7.               Вироблення умінь і навичок.
8.               Підсумок уроку.
9.               Повідомлення домашнього завдання.
Універсальної, жорсткої структури уроку, що була б придатна для всіх випадків організації навчання, бути не може.
 
Класифікацій уроку є десятки, кожна з яких бере за основну певну ознаку.
С.В.Іванов за основу класифікації уроків бере основні етапи навчального процесу ( стадії ходу навчання ), що мають таку послідовність :
а)                 підготовка до вивчення теми;
б)                 первинне сприйняття навчального матеріалу;
в)                 осмислення;
г)                 закріплення.
Відповідно з цими моментами Іванов виділяє такі типи уроків:
         вступні уроки;
         уроки первинного ознайомлення з матеріалом;
         уроки створення понять, встановлення законів і правил;
         уроки застосування отриманих знань на практиці;
         уроки навичок ( тренувальні );
         уроки повторення і узагальнення;
         контрольні уроки;
         комбіновані (мішані) уроки.
І.М.Казанцев розподіляє уроки за ознакою основного способу їх проведення і виділяє 7 типів:
1)             уроки з різноманітними видами занять;
2)      уроки-бесіди;
3)             уроки-лекції;
4)             уроки-екскурсії;
5)             кіно уроки;
6)             уроки самостійної роботи;
7) уроки лабораторної роботи та інших практичних занять.
С.П.Баранов пропонує таку класифікацію уроків в залежності від учбової задачі та змісту роботи:
1.  Урок повідомлення нових знань.
2.               Урок закріплення.
3.               Урок узагальнення, або повторення.
4.               Комбінований урок.
5.               Контрольний урок.
Найбільш розповсюдженою в педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за основною дидактичною метою занять В.О.Онищука. Він виділяє 6 типів уроків.
1.  Урок засвоєння нових знань.
2.              Урок формування навичок і вмінь.
3.              Урок застосування знань, умінь, навичок .
4.              Урок узагальнення і систематизації знань.
5.              Урок контролю і корекції знань, умінь, навичок ( перевірки знань, умінь, навичок).
6.              Комбінований урок.
 
18. Розкрийте поняття «організаційні форми» навчання, охарактеризуйте шляхи розвитку організаційних форм навчання. Загальні форми навчання.
Розвиток організаційних форм навчання.
Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Вони проводилися у двох напрямах: пошуку нових систем навчання і шляхів удосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної.
 
Наступною, з числа загальновідомих, була спроба уникнути стандартизації у рамках класно-урочної системи, так зароджується ідея вибіркового навчання, яку розвинув німецький педагог Йозеф-Антон Зіккінгер. Ця система дістала назву мангеймської. Реформуючи народні школи у Мангеймі Зіккінгер висунув тезу про те, що вік дитини не завжди відповідає її розумовому розвитку. Тому потрібно створювати різні класи з однолітків.
Виходячи з цього він запровадив 4 види класів:
1)  основні — для дітей із середніми здібностями;
2)             для нездібних — які "звичайно не закінчують школи";
3)             допоміжні - для розумово відсталих;
4)             класи іноземних мов - для найбільш здібних дітей, які можуть продовжувати навчання в середніх навчальних закладах.
Набір у класи здійснювався на основі тестування, характеристик учителів і результатів іспитів. Зазвичай діти робітників і селян попадали в класи нездібних. Передбачалося, що учні зі слабших класів згодом зможуть переходити до класів вищого рівня. На жаль, такого не відбувалося, бо система підготовки, що існувала, не давала змогу слабким учням досягати високого рівня знань.
Найбільший недолік системи полягає в тому, що ґрунтується вона на уявленні про вирішальний вплив біопсихологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.
На початку XX століття у Європі та СИТА було апробовано чимало систем навчання. Найбільш радикальною серед них була форма навчання, що отримала назву "Дальтон-план". Уперше вона була застосована у 1905 році учителькою Оленою Паркхерст в американському місті Дальтон. В історію педагогіки ця система також ввійшла під назвою "лабораторна", або "системою майстерень", оскільки замість класів у школі створювалися лабораторії і предметні майстерні.
Головна ідея системи полягала в тому, щоб забезпечити кожну дитину можливістю працювати індивідуально, в притаманному для неї темпі, з високим рівнем самостійності. Дальтон-план розвивав ініціативу, спонукав до пошуку раціональних методів роботи й виробляв почуття відповідальності за виконання завдань згідно з прийнятими зобов'язаннями. Опираючись на виконаний учнями навчальний план, їх переводили з класу в клас. Одні могли за рік оволодіти навчальним матеріалом за два чи три класи, інші навчалися в тому самому класі два, а то й більше років.
Очевидними перевагами Дальтон-плану було те, що він дозволяв пристосовувати темп навчання до реальних можливостей учнів, привчав їх до самостійності, розвивав ініціативу, пошуки раціональних методів роботи, відповідальність.
Разом з тим розвивало "нездорове" суперництво, індивідуалізм, та це відповідало формуванню менталітету співучасників ринкової економіки.
Деякі елементи організації за "дальтон-планом" використовуються досі у заочному та дистанційному навчанні, в організації дослідницької та пошукової діяльності учнів.
У 20-ті роки Дальтон-план був поширений в практиці роботи шкіл СРСР під назвою "бригадно-лабораторна система", групове навчання. Відмінність полягала в тому, що навчальні завдання виконувала група (бригада) учнів. Вони працювали самостійно в лабораторіях за завданнями, розрахованими на термін 2тиж.- місяць, в яких вказувалися навчальні посібники, контрольні запитання, передбачалися задачі і вправи. До того, як задавати завдання, вчитель проводив з учнями вступне заняття, потім бригади працювали самостійно, розподіливши між собою види робіт. Виконуючи вправи, учні могли консультуватись із вчителем, а звітували всією групою, або бригадир чи ланковий. Передбачалось у такий спосіб розвивати колективну пізнавальну діяльність, формувати почуття колективізму. Незабаром виявилося, що бригадно-лабораторна система навчання призводить до зниження рівня підготовки учнів, зменшення відповідальності за результати свої діяльності, тим більше, що індивідуальний облік праці й успішності кожного учня не вівся. Таке навчання призвело до недбалості окремих учнів, а в крайніх випадках - до ситуації, коли працював лише один – найздібніший.
Приблизно тоді ж у нашій школі використовували і іншу форму роботи - метод проектів. Виник він у другій половині XIX ст. у школах США, знайшов застосування в експериментальній школі Д.Дьюі. Був розроблений педагогом Вільямом Х.Кілпатриком. Суть в тому, що учні мали обрати для своєї роботи якийсь проект (справу) і довкола нього будувати всю пізнавальну діяльність.
Однак універсалізація методу проектів привела до різкого зниження загальноосвітньої підготовки учнів і до зниження рівня теоретичних знань учнів з основ наук.
Нарешті, на основі врахування можливостей сучасної техніки, зокрема комп'ютерів, ще інший шлях удосконалення навчально-виховного процесу запропонував у минулому столітті американський професор педагогіки Ллойд Трамп (план Трампа). Він виходить із принципу поєднання індивідуального, групового і масового навчання у співвідношенні:
а)потоки в 100-150 учнів - для читання лекції - 40% навчального процесу. Лекції з використанням сучасних ТЗН читають висококваліфіковані викладачі, професори,
б) групи з 10-15 учнів - для дискусій, відпрацювання умінь та навичок - 20%. Заняття проводить рядовий учитель або кращий студент,
в) індивідуальна робота учнів з персональним добором інформаційних джерел (комп'ютерні програми, Інтернет тощо). Система потребує злагодженої роботи вчителя, чіткої організації, матеріального забезпечення.
У 70-80 рр. XX століття з'явилася низка педагогів-новаторів, які спряли розвитку класно-урочної системи навчання: Ш.А. Амонашвілі, І.П. Волков, М.П. Гузик, Є.М. Ільїн, С.М. Лисенкова, В.Ф. Шаталов та багато інших.
 
19. Охарактеризуйте основні форми теоретичного та практичного навчання: лекція, факультатив, конференція, гуртки, практикуми.
Характеристика форм теоретичного навчання.
Лекція може бути в залежності від дидактичної мети і місця в навчальному процесі - вступна, настановна, поточна, заключна, оглядова; в залежності від способу проведення — інформаційна, проблемна, лекція-бесіда, лекція, що доповнюється семінарським заняттям.
Головні вимоги до лекції: науковість, доступність, єдність форми і змісту, емоційність викладу, органічний зв'язок з іншими видами навчальних занять — семінарами, практичними заняттями тощо.
Лекція закладає основи розуміння і ставлення до предмету. Дидактичним завданням лекції є не тільки ознайомлення учнів з основним змістом, головними ідеями, а й спрямування міркувань для подальшої самостійної роботи.
Лектор має враховувати рівень підготовки слухачів. Від лекції до лекції треба підвищувати науковий рівень викладання навчального матеріалу і спостерігати чи посильний він для більшості дітей. Від класу до класу інформативний об'єм має збільшуватися. Готуючись до лекції, вчитель розробляє план, розраховує час, виділяє головні думки, приклади.
Активізація пізнавальної діяльності школярів можлива за допомогою опорних сигналів. Для кожної теми лекції розробляється лист з опорними сигналами та лист взаємоконтролю.
Факультатив навчальний предмет, курс, що вивчається учнями за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.
Основне завдання — поглиблення знань, розвиток здібностей, інтересів учнів.
Традиційно факультативні заняття проводять у формі лекцій, семінарів, дискусій, прослуховуванні доповідей учнів як з теоретичних питань, так і по розв'язуванню циклу задач.
Види факультативів: з поглибленого вивчення навчальних дисциплін, з вивчення додаткової дисципліни професійної спрямованості, міжпредметні; теоретичні, практичні, комбіновані. Можуть проводитися у класних кімнатах, музеях, на виробництві, в науково-дослідницьких центрах.
Відрізняються від уроків тим, що учні самі вибирають той чи інший факультатив в залежності від нахилів і інтересів.
Гуртоксамодіяльні об'єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань науки, літератури, мистецтва, фізкультурою, одна з форм позакласної й позашкільної роботи.
Завдання — поглиблювати й розширювати кругозір учнів, задовольняти їхні інтереси й запити, розвивати творчі здібності, формувати практичні уміння й навички, розвиток технічної творчості, проведення дослідної роботи та інше.
Гуртки створюються на добровільних засадах з учнів паралельних або різних класів.
Зміст гурткової роботи включає в себе: більш поглиблене вивчення окремих питань програми, які викликають інтерес учнів, ознайомлення з творчою діяльністю і життям видатних людей, проведення зустрічей, організація технічної творчості та інше.
Результатами діяльності гуртківців можуть бути виставки, альбоми, стінні газети, тематичні журнали, колективні звіти перед учнями і батьками, участь у предметних олімпіадах.
[justify]Предметні гуртки — організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів й розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, художньої літератури й мистецтва, техніки тощо. До різних видів практичної діяльності прилучають дітей технічні гуртки. У них є можливість проводити певну профорієнтаційну роботу з учнями і виховувати в них любов до праці. Фіз
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:44 am

23. Розкрийте поняття перевірки та оцінки знань, умінь, навичок учнів, її значення. Види перевірки.


Контроль, перевірка і оцінка результатів навчання - невід'ємний елемент навчально-виховного процесу, без якого неможливо уявити повний цикл педагогічної взаємодії між учнем і учителем.


Найголовнішим заохоченням і найсильнішим покаранням у педагогічній праці, одним із найтонших інструментів виховання справедливо назвав В.О.Сухомлинський оцінку. Саме в ній - корінь зла і добра, саме вона - причина багатьох дискусій і суперечок, конфліктів і непорозумінь.


Якщо контроль і перевірка організовані правильно, то вони сприяють:


- виявленню обсягу і глибини знань;


- своєчасному виявленню прогалин у знаннях і вміннях учнів;


- повторенню і систематизації матеріалу;


- встановленню рівня готовності до засвоєння нового матеріалу;


- формуванню вміння відповідально й зосереджено працювати, користуватися прийомами самоперевірки і самоконтролю;


- перевірці ефективності методів і форм навчання.


Єдність навчання і контролю — одна із найважливіших закономірностей дидактики.


Під перевіркою і оцінкою знань, умінь і навичок учнів треба розуміти виявлення і порівняння на тому чи іншому етапі навчання результатів навчальної діяльності з вимогами, заданими програмою.


КОМПОНЕНТИ КОНТРОЛЮ.


Контроль за результатами навчально-пізнавальної діяльності учнів включає в себе:


перевірку, тобто виявлення знань, умінь і навичок;


оцінку - вимірювання знань, умінь і навичок, погляд на їх рівень;


облік - фіксацію результатів оцінювання у вигляді оцінок у класному журналі.


ВИДИ КОНТРОЛЮ


Попередній контроль використовується для виявлення підготовки учнів на початку навчального року або перед вивченням нового, особливо складного матеріалу. Його мета - виявити рівень знань, умінь, способів дій, які мають стати фундаментом для засвоєння нової теми.


Поточний контроль здійснюється вчителем під час повсякденної навчальної роботи. Він дозволяє вчителю виявляти, як здійснюється опанування новими знаннями, які зустрічаються труднощі. У відповідності до одержаних результатів учитель або впевнено йде далі, або вносить певні корективи.


Тематичний контроль має на меті виявити рівень засвоєння обов'язкових знань з теми. Суть тематичного контролю полягає в тому, щоб кожен учень протягом чверті мав позитивні оцінки з кожної теми. Оцінювання знань по темах усуває елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок.


Періодичний контроль допомагає встановити, наскільки успішно учні оволодівають системою, який загальний рівень засвоєння знань відповідно сучасним вимогам. Це внутрішньошкільна та інспекторська перевірки. Має велике значення для спрямування роботи школи.


Підсумковий контроль здійснюється в кінці навчального року, при закінченні навчання з урахуванням результатів періодичного контролю.


 


24. Обґрунтуйте вимоги до перевірки знань. Критерії та рівні якості знань, умінь, навичок учнів.


Педагогічні вимоги до перевірки знань, умінь, навичок учнів.


1. ОБ'ЄКТИВЕІСТЬ ПЕРЕВІРКИ І ОЦІНКИ. Успішність кожного учня повинна бути оцінена з максимальною точністю і об'єктивністю. Учитель повинен дати справедливу оцінку досягненням кожного учня за тією чи іншою частиною вивченої програми. Оцінка в очах учня мусить бути справедливою і переконливою. Суб'єктивне ставлення до учня може знайти вияв: у надмірній суворості або лібералізму, симпатії чи антипатії до учня. Не ставиться оцінка за підказку, розмову на уроці. Ця так звана "виховна" оцінка не визнається дітьми і озлоблює їх.


2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР КОНТРОЛЮ. Необхідно враховувати знання кожного окремого учня, його досягнення і труднощі роботи, що дозволяє виявити фактичний стан знань, умінь учня, а також характер індивідуальної допомоги, що повинна бути йому надана.


3. СИСТЕМАТИЧНІСТЬ, РЕГУЛЯРНІСТЬ КОНТРОЛЮ. Першорядне значення має не частота, а своєчасність контролю в межах окремого уроку і всієї теми.


4. ГЛАСНІСТЬ КОНТРОЛЮ. Учню необхідно повідомити результати перевірки, пояснити ту чи іншу оцінку, вказуючи на сильні і слабкі сторони в його роботі для того, щоб школяр міг сам проаналізувати свої знання, тобто, виставляючи оцінку, необхідно її мотивувати.


5. ВСЕБІЧНІСТЬКОНТРОЛЮ. Важливо оцінювати всебічно знання, вміння школярів з різних розділів програми як у теоретичному плані, так і в плані застосування знань на практиці, оволодіння навичками самостійної роботи.


6. ДИФЕРЕНЦІЙОВАНІСТЬ ПЕРЕВІРКИ. Залежно від особливостей школярів, їх нервової системи, стану здоров'я під час контролю можна дати учням можливість заздалегідь подумати біля дошки перед відповіддю, зробити замальовки, скористатись наочністю, планом відповіді, що був складений у школі або вдома, вчасно підбадьорити, поставити додаткове питання. Учні повинні знати, що для всіх у них завжди відкрита дорога до успіху.


7. РІЗНОМАНІТНІСТЬ ФОРМ КОНТРОЛЮ. Це створює умови для підвищення інтересу учнів до проведення контролю і його результатів.


8. ЕТИЧНІСТЬ СТАВЛЕННЯ ДО ШКОЛЯРА, ПОВАГА ДО НЬОГО.


Педагогічний такт, делікатність учителя, що виключає із практики крик, лайку, неувагу, зарозумілість, гордовитість, погрозу, приниження гідності учня.


9. ЄДНІСТЬ ВИМОГ учителів, що здійснюють контроль за навчальною діяльністю учнів у даному класі. Для цього необхідно уникнути різного трактування балу.


 


 


Характеристика бальної системи оцінювання знань.


Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників, які відображують об'єктивні знання та вміння учнів, тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння учнями знань, умінь та навичок відповідно до вимог, що висуваються до них шкільними програмами.


Оцінка включає в себе бал, тобто цифрову або іншу символічну форму вираження та фіксації оцінювання успішності, оцінні судження — коротку характеристику результатів учіння, їх позитивних моментів і недоліків та емоційне ставлення.


Критерієм оцінки знань, умінь та навичок учнів є точно обрана величина, що є вимірювачем якості навчальної діяльності. Обрані критерії мають відповідати цілям, завданням навчання в школі. У 2000 році в загальноосвітніх навчально-виховних закладах України запроваджена 12-бальна шкала оцінювання навчальних досягнень учнів. Це зумовлено новими підходами до поліпшення функціонування усієї системи освіти в країні.


-      Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач. Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.


Виявлення рівня навчальних досягнень учнів відбувається в процесі контролю.


Відповідно до критеріїв визначаються норми оцінок - конкретні кількісні і якісні показники успішності, згідно з якими в кожному випадку виставляється саме такий, а не інший бал.


З метою забезпечення ефективних вимірників якості навчальних досягнень та об'єктивного їх оцінювання в середній школі застосовується 12-бальна шкала оцінювання, побудована за принципом підсумовування набутих знань, умінь і навичок з урахуванням зростання рівня особистих досягнень учня.


Встановлені Міністерством освіти норми оцінок з кожної окремої навчальної дисципліни є обов'язковими для учителів.


 


25. Визначте основні функції перевірки та оцінки знань, умінь та навичок у школі. Форми, методи перевірки знань учнів.


Функції контролю в школі.


1. Контролююча. Для здійснення керування процесом навчання необхідний зворотний зв'язок. Перевірка знань дає учителю інформацію про хід пізнавальної діяльності учнів, про те, як іде засвоєння. Перевірка одночасно є засобом виявлення ефективності методів і прийомів навчання, що застосовуються самим учителем. Учитель запитує себе, якщо ставить погану оцінку, у чому винен сам, які треба зробити висновки для подальшої педагогічної праці, інформацію про свої успіхи і невдачі одержує і сам учень.


2. Навчальна. Перевірка сприяє більш глибокому засвоєнню матеріалу, тобто в процесі слухання відповідей товаришів, доповнень учителя, здійснюється систематизація знань, їх закріплення. Учень учиться критично аналізувати відповіді однокласників.


3. Виховна. Контроль привчає школярів до систематичної роботи, дисципліни, сприяє формуванню відповідальності, активності, самостійності, сумлінності, працьовитості, дбайливості, охайності, наполегливості, допомагає розібратись у собі. Разом з тим, як зазначає Ш.Амонашвілі, контроль сприяє розвиткові й негативних рис особистості: лицемірства, брехливості, пристосовництва. Тому контроль потребує педагогічного керівництва, певної майстерності, такту.


4. Розвиваюча. Ця функція нерозривна з навчальною і виховною. У процесі виконання завдань учні самостійно роблять висновки, узагальнення, застосовують знання у зміненій або новій ситуаціях, учаться виділяти головне, відтворювати інформацію тощо.


5. Стимулююча, зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється у бажанні особистості отримати оцінку результатів діяльності, зокрема навчальної. Через недостатній рівень соціального розвитку та самооцінки учням важко об'єктивно оцінити рівень і якість оволодіння знаннями, вміннями та навичками. Учитель має допомогти учням усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психологічно стимулюватиме школярів до активної пізнавальної діяльності.


6. Діагностична. Контроль допомагає не тільки виявити знання чи незнання учнів, а й визначити причини такого стану. Через систему контрольних робіт учитель нагромаджує дані про рівень розвитку дітей.


7. Управлінська. Контроль дозволяє визначити більш раціональні шляхи просування вперед у вивченні матеріалу, правильно скоригувати свою роботу і роботу учнів.


ФОРМИ КОНТРОЛЮ


Виділяють такі форми: індивідуальна, фронтальна, групова, залік і екзамен.


При індивідуальному, фронтальному і груповому опитуванні запитання даються всьому класу. Найчастіше при індивідуальному опитуванні учень відповідає біля учительського столу, при потребі користується дошкою. Цю відповідь слухає весь клас. Індивідуальні відповіді вимагають детального викладу і пояснення.


Групове опитування проводиться з метою повторення і узагальнення матеріалу після вивчення розділу програми. Для проведення підсумкового контролю часто використовують заліки і екзамени.


Екзамени - важлива форма державного контролю за виконанням навчальних програм, їх результати свідчать про якість роботи школи, підготовленість випускників до самостійної практичної діяльності.


МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ


Методи контролю знань це способи спільної діяльності вчителя та учнів, спрямовані на виявлення та оцінювання знань.


Спостереження за навчально-трудовою діяльністю учнів. На уроці вчитель спостерігає за кожним учнем, як він працює, наскільки уважний, яке ставлення до предмета.


Усне опитування. Під час усного опитування учні набувають навички і уміння мислити, аргументувати, викладати свої думки грамотно, логічно, у розгорнутій формі, образно, емоційно, відстоювати свою точку зору, дискутувати. Треба організувати опитування так, щоб усі учні працювали, були уважними.


Ефективність усного опитування залежить від того, як сформульовані запитання вчителя. Вони повинні бути зрозумілими, лаконічними, чіткими, посильними. Найбільш ефективні - проблемні питання. У сором'язливих, невпевнених дітей через відчуття скутості виникають труднощі, тому усну перевірку доцільно доповнювати письмовою.


Письмова перевірка. Вона допомагає заощадити час і, якщо завдання складені за варіантами, дає повну і об'єктивну інформацію про засвоєння учнями матеріалу. Найбільш поширені - це твори, перекази, диктанти, контрольні роботи, складання тез, конспектів.


Комбіноване опитування (ущільнене), при якому учитель одночасно запрошує для відповіді одразу кількох учнів, один із яких відповідає усно, один або два готуються до відповіді біля дошки, три-чотири чоловіки працюють за картками на місцях. Перевага цього контролю в тому, що він дозволяє охопити велику кількість учнів, недолік в тому, що знижується навчальна функція перевірки.


Графічна перевірка. Це складання таблиць, графіків, схем, діаграм. На уроках мови - складання схеми структури речення, їх розбору; історії - хронологічні таблиці; ботаніки - схеми будови клітин.


Тестовий контроль. Тест це короткочасний експеримент, який проводиться в рівних для всіх умовах.


Програмований контроль, під час якого використовуються перфокарти, сигнальні картки, посібники з друкованою основою, машини-контролери.


Практичний контроль. Він дозволяє впевнитись у тому, наскільки учень опанував знаннями, уміннями, як він уміє застосовувати одержані знання у практичній роботі.


Самоконтроль забезпечує внутрішній зворотній контроль - дає інформацію про повноту і якість вивчення програмного матеріалу, про труднощі, які виникли.


 


26. Мета виховання. Сучасне звучання головної мети виховання згідно Концепції національного виховання.


Мета - це усвідомлене уявлення кінцевого результату певної діяльності.


Мета виховання - це наперед визначені (передбачені, прогнозовані) результати в розвитку й формуванні особистості, яких намагаються досягти в процесі виховної роботи.


Завдання виховання-це конкретизація мети виховання, що проявляється у часткових діях.


Мета і завдання зіставляються як ціле і частина, система і її компоненти.


Знання мети виховання дає педагогу чітке уявлення про те, яку людину він повинен формувати і надає його роботі осмисленості і цілеспрямованості.


Видатний вітчизняний педагог К.Д.Ушинський визначав, що братися за виховання людини і не ставити певної мети так само дивно, як зводити споруду, не визначивши наперед, якою вона має бути. У своїй фундаментальній праці «Людина як предмет виховання» він писав:" Що б ви сказали про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зміг би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати... Те саме ви повинні сказати про вихователя, який не може чітко визначити вам мету своєї виховної діяльності."


Мета виховання ~ це сукупність якостей особистості до виховання яких прагне суспільство. Вона має об'єктивний характер і відображає в узагальненій формі ідеал людини. Ідеал - це уявлення про зразок людської поведінки і стосунків між людьми, що формується під впливом розуміння мети життя. В меті виховання відбито певний ідеал, сформульовано вимоги до вихованця, яким він повинен бути і для яких суспільних потреб його треба готувати.


Виховання без мети не існує. Меті підпорядковуються всі компоненти: зміст, організація, форми, методи і методика виховання. Наприклад, якщо мета виховання - виховати слухняних рабів, то і методика буде відповідна, і наука буде використана для того, щоб виховати слухняних виконавців, які найменше думають, розмірковують.


Сучасне звучання мети виховання у державних документах


а)            в Законі „Про освіту".


б)           Державній національній програмі "Освіта" ("Україна XXI століття")


в)           в Концепції національного виховання.


Зазначимо, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства, незважаючи на всі зміни у житті, загальна мета виховання залишається незмінною - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.


Головною метою школи - є формування і розвиток соціальне активної гуманістично спрямованої особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою наукових знань про природу, суспільство, почуттям національної самосвідомості, готової до професійного самовизначення.


а)           Закон "Про освіту" про головну мету виховання.


-             "Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних  якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами". (Вступ до Закону про освіту).


-            стаття 28 .Загальна середня освіта.


Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину і суспільство, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.


б) "Державна національна програма  "Освіта"  ("Україна XXI століття") в розділі "Національне виховання"   вказується, що головна мета національного виховання – набуття молодим поколінням національного досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнень високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури".


В розділі " Загальна середня освіта" вказується, що "Загальна середня освіта має забезпечувати продовження всебічного розвитку дитини як цілісної особистості, її здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, формування громадянина України, здатного до свідомого суспільного вибору".


в) Концепція національного виховання. „Головна мета національного виховання на сучасному етапі - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді особистих рис громадянина Української держави, незалежно від національної належності".


27. Характеристика виховного процесу, його функції.


Процес виховання - динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя та вихованців, спрямована на засвоєння вихованцем у різних видах діяльності цінностей культури, здійснення його самореалізації, самоствердження, особистісний розвиток.


Основою процесу виховання є діяльність учня як суб'єкта у різних видах та формах. Генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує усі види внутрішньої психічної діяльності. Загальну психологічну структуру діяльності характеризують дії та операції, що співвідносні з потребами, мотивами, цілями учня; засоби діяльності, її результати. Тому до складу процесу виховання входять у якості компонентів: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний, оцінно-результативний.


1. Виховання - цілеспрямований процес тому, що весь процес підпорядкований кінцевій цілі у відповідності з природою особистості і потребами колективу, суспільства, формування соціальна цінних якостей особистості, створення і розширення кола його відношень до навколишнього світу, до суспільства, до людей, до самого себе.


2. Процес виховання двосторонній - взаємодія двох сторін - учителя – вихователя і учня - вихованця. Учень виступає і як об'єкт виховання, яким керують вихователі, і як суб'єкт виховання - який сам засвоює норми поведінки, визначає лінію поведінки з друзями, з колективом.


3. Для процесу виховання характерна віддаленість результатів від моменту безпосереднього впливу.


4. Виховання є довгочасним, безперервним процесом.


5. Неоднозначність результатів - у зв'язку з індивідуальними відмінностями учнів, різним соціальним досвідом учнів. Одні й ті ж виховні впливи можуть викликати емоційні переживання особистості, а можуть залишати її байдужою.


6. Багатофакторний характер процесу виховання проявляється у тому, що становлення особистості проходить під прямим і опосередкованими впливами школи, сім'ї, суспільного середовища, природного, і середовища найближчого оточення. Виховує все: люди, речі, явища, а найбільше — вчителі, батьки.


7. Цілісність виховного процесу - в процесі виховання особистість дитини формується не по частинах, а в цілому, в комплексі. Різноманітні якості особистості не ізольовані одна від одної, а тісно пов'язані між собою, завжди виступають як прояв її суті, її різних сторін.


Отже, процес виховання є комплексним ще і тому, що всі якості особистості людини формуються одночасно і паралельно. В міру росту і розвитку людини виховні завдання ускладнюються, поглиблюються.


Процес виховання має такі функції:


виховання, самовиховання, перевиховання.


Процес виховання тісно пов'язаний з самовихованням.


Самовиховання - це систематична і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування і вдосконалення своєї особистості.


„Самовиховання потребує, - писав В.Сухомлинський, - дуже важливого, могутнього стимулу - почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора."


Провідна роль у процесі самовиховання належить учителю-вихователю. Тут потрібна висока педагогічна культура, вміння створити сприятливий морально-психологічний клімат, копітка робота з урахуванням індивідуальних особливостей вихованців.


Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач.


Отже, виховання і самовиховання спрямовані не лише на розвиток, вдосконалення особистості, а і на її виправлення. В одних випадках приходиться виправляти лише окремі риси, звички, нахили, в інших - особистість в цілому.


Народна педагогіка про самовиховання:


Не лінись рано вставати та замолоду більше знати.


Поки не впріти, доти не вміти.


Людей питай, а свій розум май.


Хто рано встає, тому Бог дає.


Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.


Успіх перевиховання залежить з одного боку від його сили і організації, провідної ролі наставника, з другого - від самої особистості, від її прагнення перевиховатись. Чим менша дитина, тим легше її перевиховувати, бо ще немає стійких, сформованих звичок, поглядів.


Шляхи і напрямки діяльності у процесі перевиховання:


- глибоке і всебічне вивчення індивідуальних особливостей прояву елементів невихованості;


- гуманне ставлення до особистості;


- об'єктивне ставлення;


- створення позитивних умов життя і діяльності вихованця;


- залучення до активної діяльності, яка б задовольняла інтереси;


- виокремлення і піднесення позитивних якостей особистості;


- необхідна умова - повага до наставника.


Виховання, самовиховання, перевиховання дуже тісно пов'язані між собою і весь час взаємодіють у тісному процесі формування особистості.


Народна приказка вчить:


Оцінюй людину за її вчинки.


Гни дерево, доки молоде, вчи дитя - доки мале.


Вчи дитину, коли вона лежить поперек лавки.


 


28. Діалектика, рушійні сили і найважливіші закономірності виховного процесу.


Діалектика проявляється у тому, що ніяка система виховних засобів не може бути постійною, вона є гнучкою, рухається.


Процес виховання - динамічний, неперервний, безупинний.


Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють зовнішні і внутрішні суперечності.


Зовнішні суперечності


1. Суперечність між зовнішніми вимогами і поведінкою самого учня (розходження між суспільними нормами і вчинками).


2. Суперечність між реальними даними особистості і вимогами суспільства до його поведінки і діяльності (немає певних даних – а суспільство вимагає).


3. Суперечність між позицією вихованця в колективі і його прагненням до самостійності (самоутвердження повинно бути у праці, самоосвіті, спорті, а не у негативних справах).


4. Між впливами сім'ї, школи, громадськості, вулиці, ЗМІ.


5. Між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення.


6.Між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі.


Внутрішні суперечності


1. Між бажанням учня і його можливостями (пообіцяв - не виконав, взявся за справу - не закінчив).


2. Між потребами і способами їх задоволення (якщо потреба задовольняється, то суперечність зникає, а якщо потреба задовольняється не зразу і не повністю, виникають нові суперечності, які викликають напругу).


3. Між усвідомленням учнем своїх прав і обов'язків.


Суперечності повинні розв'язуватись, тоді особа піднімається у своєму розвитку, набуває нових якостей, готова вирішувати нові, складніші завдання.


Організований виховний процес має свої закономірності.


Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки між елементами виховного процесу, реалізація яких сприяє ефективності даного процесу. Наприклад, такі закономірності:


1. Залежність характеру вихованця від умов життя і потреб суспільства.


2. Чим більше виховання спонукає до самовиховання, тим воно ефективніше.


3. Ефективність виховання визначається тим, наскільки доцільно вдається організувати взаємини, що стосуються спілкування і конкретної діяльності вихованців.


4. Виховний процес тим ефективніший, чим значніший його вплив на внутрішню сферу особистості, чим більше він зачіпає, перебудовує потреби, мотиви, емоційно - вольову сферу.


5. Ефективність виховного процесу тим більша, чим більше він забезпечує єдність свідомості й поведінки, діяльності учнів.


6. Процес виховання виявляє та опирається на позитивні якості дитини.


7. Процес виховання залежить від єдності й погодженості педагогічних зусиль учителів, школи, сім'ї, громадськості.


8. Взаємозв'язок учня і колективу класу у виховному процесі.


9. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня.


10. Процес виховання особистості спрямовується на забезпечення їй успіху від діяльності й досягнутого результату.


 


29. Характеристика принципу народності у вихованні дітей. Ідея народності у роботах К.Д. Ушинського, Б.Грінченка. Сучасне трактування принципу народності.


Принципи виховання - вихідні положення, які визначають зміст, методи і форми організації виховання.


Принципи виховання виходять з мети виховання, його закономірностей, з вимог суспільства, з даних анатомії, фізіології, психології розвитку особистості.


Вихователю необхідно знати принципи, щоб правильно, на науковій основі здійснювати виховання, свідомо узгоджувати мету, засоби, методи виховання, передбачити вплив на вихованця тих чи інших умов.


Ідея народності - це центральна ідея педагогічної системи К.Д.Ушинського, яку він глибоко обґрунтував у цілому ряді робіт, і перш за все в одній із перших статей «Про народність в громадському вихованні» ( 1857 р.) Писав: «виховання, створене самим народом, засноване на народних засадах має ту виховну силу, якої нема в самих кращих системах, заснованих на абстрактних ідеях у інших народів".


К.Д.Ушинський реалізував принцип у своїй роботі. Його книга «Рідне слово» мала 150 видань і побудована переважно на фольклорній основі. У першій частині вміщено 75, а в другій 50 % фольклорних творів. Ушинський ввів до «Рідного слова» 366 прислів'їв, 62 загадки, 51 баєчку, 32 нар. казки.


Реалізації принципу народності великого значення надавав Б.Грінченко. Він вважав опору на народність у вихованні як головний виховний засіб.


Видатний український письменник, педагог, громадський діяч, автор багатьох поезій, оповідань (1863 - 1910) народився на Харківщині. Його твори на педагогічні теми „Народні учителі і українська школа", „Яка нам потрібна школа", читанка „Рідне слово", словник української мови були найкращим шляхом реалізації даного принципу. Перебуваючи під впливом думок К.Д.Ушинського, він критикував недоліки навчальне - виховної роботи в тодішніх школах (зубріння, фізичні покарання, засилля релігії). Боровся за створення народних шкіл з українською мовою навчання, сам нелегально вчив школярів і дорослих українською мовою за складеним ним рукописним підручником.


Яке ж сучасне звучання принципу народ
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:46 am

31. Охарактеризуйте принципи виховання: послідовності, поступовості, систематичності виховних впливів, всебічний розвиток ініціатив та творчості самих вихованців.
Систематичність, послідовність, поступовість виховних впливів
Принцип визначає спрямованість, тональність, зміст, логіку й послідовність формування особистості в сучасних умовах, адже ефективність виховного процесу залежить від того, наскільки послідовно здійснюється наступність і безперервність педагогічного впливу на учнів. Рівень розвитку в учнів молодшого, середнього і старшого віку тих чи інших суспільне значимих якостей різний. З віком змінюється і педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Саме тому реалізація даного принципу передбачає послідовність, узгодженість, систематичність, планомірність педагогічних впливів, підпорядкованих меті, принципам, завданням, змістові, формам і методам виховної діяльності залежно від віку.
Формування поведінки - процес організований, цілеспрямований, він ґрунтується на постановці перед учнями ряду вимог, причому ці вимоги повинні мати не випадковий, не епізодичний, а систематичний характер.
Принцип систематичності знаходить свій вияв у системі виховних заходів, які застосовуються в певній послідовності і спрямовані на вироблення навичок, звичок, норм загальнолюдської моралі. Власне кажучи, зміст виховання у планах виховної роботи піддається певній систематизації. Отже, тут діє не тільки принцип системності, а й послідовності виховання, порушення якого спричиняє набуття вихованцями уривчастих знань, недовершених навичок і вмінь гідної поведінки.
32. Обґрунтуйте принципи цілеспрямованості виховання та зв'язок виховання з працею, з активною діяльністю.
Принцип цілеспрямованості
Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування гармонійно розвиненої і суспільне активної особистості з науковим світоглядом, з високим моральним потенціалом, яка бажає і вміє працювати, духовно багатої і фізично досконалої.
К.Д.Ушинський підкреслював: „погодьтесь, якщо ми хочемо досягти якоїсь мети виховання, то повинні перш за все усвідомити цю мету".
Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи.
Знання мети виховання має надзвичайно важливе значення, бо вона є стрижневою в педагогічній науці, вихідним пунктом теорії та практики виховання. Мета виховання безпосередньо стосується всіх компонентів виховного процесу, визначає зміст усіх його складових.
Виходячи з мети виховання можна визначити основні завдання виховання в українському суспільстві.
Принцип зв'язку виховання з працею, активною діяльністю учнів
Народна мудрість розглядає працю як могутній засіб і мірило людської порядності. Людина живе для того, щоб працювати, створювати матеріальні і духовні цінності. „Чесна праця - наше багатство". Діти повинні розуміти, що тільки в праці формуються всі її якості: інтелектуальні, трудові, моральні, естетичні, фізичні.
Основні вимоги цього принципу:
- формування у  вихованців шанобливого ставлення до будь – якої суспільно корисної діяльності: „Далеко не кожен стане ученим, письменником, артистом, далеко не кожному призначено відкрити порох, але майстром у своїй праці повинен стати кожний - це дуже важлива умова всебічного розвитку особистості";
- поєднання практичної діяльності вихованців з виховними впливами на них;
- досягнення свідомого ставлення вихованців до опанування свого фаху;
- формування у вихованців почуття відповідальності за наслідки власної діяльності;
- шанування результатів праці інших;
- заохочення дитячої активності в різних видах діяльності в школі і дома (активність - це природна форма розвитку дитини);
- оптимальна та якісна організація життєдіяльності колективу тощо.
Отже, праця - це формування моральних якостей, розуміння, що це життєва потреба, здібність і вміння сумлінно і творчо працювати, бережне ставлення до результатів праці.
Цей принцип широко використовував Мойсей Михайлович Пістрак (1888 - 1940) доктор педагогічних наук, професор. З 1918 - 1931 р. працював в Наркомосі і одночасно керував школою-комуною ім. Лепешинського в Москві.
В своїй науковій діяльності головну увагу звертав на питання трудового виховання та політехнічного навчання, самоврядування учнів. „Участь загальноосвітньої школи в фабрично-заводській праці є кардинальна проблема виховання сучасного юнацтва". Пістрак був прихильником зв'язку школи з великим виробництвом і не відкидав жодної форми трудової діяльності, доступної дітям, в тому числі і посильного побутового самообслуговування.
В школі-комуні Лепешинського застосовувалась обслуговуюча праця, діловодство, статистика, облік; культосвітня робота. Але основним видом праці школяра педагог вважав працю на фабриці, заводі, с/г працю. Тільки безпосередня праця, пліч-о-пліч з дорослими робітниками, не в якості глядача чи екскурсанта, а робітника, що своїми власними руками намагається відчути фабричну працю, може викликати потрібні для соціального виховання емоції.
Сорока-Росинський. Досвід його роботи перегукується з досвідом виховної системи А.С.Макаренка. Сорока-Росинський очолював „школу соціально-індивідуального виховання ім. Достоєвського" (для важковиховуваних ) по дитячому названу „Шкід". На основі якої Г.Білих і Л.Пантелєєв написали книгу „Республіка Шкід". Сам Сорока-Росинський написав книги: „Школа Достоєвського", „Від примусовості до добровільності". Він писав „В основу школи повинна бути покладена праця ... Праці належало перебудувати всю систему нашої народної освіти. Праця, а не примусовий трудовий обов'язок, не підготовка з дитячих років до будь-якого ремесла, навіть не самообслуговування, але творча праця, що одночасно розвиває і руки і мислення, що виховує і пильність ока і спритність всіх рухів, і винахідливість, ініціативність в будь-якій діяльності, тісний зв'язок навчання з працею і праці з навчанням - ось найважливіші принципи".
В.О.Сухомлинський у книзі „Павлиська середня школа" розробив систему принципів трудового виховання.
1 .Єдність трудового виховання і загального розвитку.
2. Розвиток індивідуальності в праці.
3. Висока моральність праці.
4. Суспільне - корисна направленість праці.
5. Раннє залучення до праці.
6. Різні види праці.
7. Безперервність праці.
8. Творча праця.
9. Єдність праці з багатогранністю духовного життя.
„Ми бачимо своє виховне завдання в тому, щоб праця увійшла в духовне життя дитини, в життя колективу, щоб захоплення працею вже в роки дитинства і ранньої юності стало одним із найважливіших її інтересів".
 
33. Обґрунтуйте принципи виховання: відповідність виховання віковим особливостям учнів, індивідуальний, особистісний підхід до виховання.
.
 
34. Розкрийте суть поняття методи, прийоми та засоби виховання, форми організації виховної роботи. Класифікація методів виховання.
Поняття "метод" - означає спосіб теоретичного і практичного освоєння дійсності, а їх сукупність позначається поняттям "методологія".
МЕТОДИ ВИХОВАННЯ - сукупність способів взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямовані на формування у вихованців поглядів, переконань, світогляду, звичок поведінки.
Метод виховання А.С. Макаренко назвав "інструментом дотику до особистості". У співробітництві з вихованцями таких "інструментів" педагог може знайти багато.
Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні прийоми.
ПРИЙОМИ ВИХОВАННЯ- це своєрідна частина, деталь методу, необхідна для більш ефективного застосування методу в конкретній ситуації.
ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ- це надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, Інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо) і різні види діяльності(гра, праця, пізнання, громадська робота, фізкультурно-спортивна, самодіяльність) та спілкування.
Поняття "форма" означає зовнішній вигляд, обрис.
ФОРМИ ВИХОВАННЯ- це зовнішнє виявлення процесу виховання До них належать класні години, етичні бесіди, екскурсії, обговорення книг, диспути, вечори і ранки, змагання, турніри, виставки, конкурси, колективні творчі справи та ін.
Вибір методу та ефективне його використання залежить від:
1)           цілей і завдань виховання, адже ціль не тільки виправдовує метод, а й визначає його.
2)           вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так у виховній роботі з молодшими учнями віддають перевагу привчанню і вправам. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;
3)           індивідуальних особливостей школярів. Наприклад, невпевнені, боязкі, більше потребують заохочення;
4)           рівня розвитку дитячого колективу. У несформованому колективі педагог використовує пряму безпосередню  вимогу, у згуртованому можна вдатися до громадської думки;
5)              вмілого поєднання методів, прийомів, засобів виховання. А.С. Макаренко вказував, що сам по собі метод не може бути ні хорошим, ні поганим.
Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи і взаємозв'язку з іншими забезпечує ефективність виховного процесу.
У процесі розвитку педагогічної науки здійснювалися різні підходи до класифікації методів виховання, їх упорядкування.
Класифікація методів - це побудова за певною ознакою системи методів. Класифікація методів допомагає педагогу усвідомлено обрати і найбільш ефективно застосувати відповідно до завдань і реальних обставин ті чи інші методи виховання.
Класифікація методів виховання
I. Методи формування свідомості:
переконання (бесіда, розповідь);
позитивний приклад;
навіювання.
II. Методи організації діяльності:
вправи (доручення, гра);
виховуючі ситуації;
вимога;
суспільна думка;
переключення;
перспектива.
 
35. Класифікація форм організації виховної роботи. Особистісний підхід у вихованні, індивідуальні форми роботи, методика їх проведення.
Форми організації виховання поділяють на масові, групові (гурткові), індивідуальні.
Масові форми.
До них відносять конференції, тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, тижні з різних предметів, зустрічі з видатними людьми, огляди, конкурси, олімпіади, туризм, фестивалі, виставки стінної преси тощо.
Читацька конференція — важливий засіб пропаганди художньої та науково-популярної літератури серед учнів, який допомагає їм глибше зрозуміти зміст та поетику твору, прищеплює літературно-естетичні смаки.
Тематичні вечори, вечори запитань і відповідей присвячують різноманітним аспектам внутрішнього і міжнародного політичного життя, науки, техніки, культури, спорту, явищ природи тощо. На таких вечорах виступають запрошені гості, демонструють кінофільми та ін.
Ранки-зустрічі, літературні вікторини. Практикують у роботі з молодш. школярами.
Зустрічі з відомими людьми краю влаштовують переважно для середн. та старш. шкільн. віку.
Групові форми.
До них належать політичні інформації, години класного керівника, гуртки художньої самодіяльності,робота з пресою, радіо і телепередачами,екскурсії,походи та ін.
Політичні інформації поділяють на оглядові й тематичні.
Година класного керівника — дієвий засіб формування у школярів наукового світогляду і моральної поведінки. Тематику таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів, їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікавими людьми, обговорення книг та ін. Годину класного керівника наприкінці кожного місяця доцільно присвятити підведенню підсумків навчально-виховної роботи класу.
Тему класної години доцільно дати учням заздалегідь, а також розподілити необхідну літературу, підготувати питання, які їх цікавлять, зібрати місцевий матеріал (цифри, факти, спогади тощо).
Важлива роль у позакласній виховній роботі належить гурткам художньої самодіяльності. Виховна цінність участі учнів у їх роботі полягає в тому, що мистецтво естетично розвиває їх, пробуджує почуття відповідальності, колективне переживання успіхів і невдач. Учні мають змогу виявити свою творчість.
Різноманітні форми та методи роботи з періодичною пресою передбачають, зокрема, колективне читання й обговорення чергового номера газети, огляд газет з певної теми, використання їх матеріалів на політінформаціях тощо.
Випуск стінної газети — загальношкільної, класної, предметного гуртка, сатиричної та інших, до якого слід залучати якомога більше учнів через створення редакційних колегій, кореспондентської мережі. Така діяльність сприяє розвитку спостережливості, вміння аналізувати, визначати власну позицію щодо фактів і явищ життя.
Кожен черговий випуск газети повинен мати нове оформлення (крім заголовка). Вивішувати газету доцільно в спеціально відведеному місці в школі, щоб вона інформувала про стан справ у класі учнів школи.
Радіо і телепередачі, художні фільми мають важливе значення у виховній роботі. Крім передач Українського радіо, важливо слухати місцеве радіомовлення, а також радіоцентри шкіл. У школах практикують спеціальні радіопередачі про всі аспекти її життя і тих, хто так чи інакше відзначився останнім часом.
Під час обговорення кінофільму створюються сприятливі умови для відвертої розмови, з'ясування позиції кожного учня. Педагог має можливість привернути їх увагу до проблем соціально-правового характеру, формувати почуття поваги до закону, непримиренність до правопорушень тощо.
Виховна робота передбачає екскурсії на підприємства, в музеї, на виставки (про що вже йшлося раніше). З учнями середнього шкільного віку влаштовують близькі прогулянки в парк, сад, поле, на берег річки, а також одноденні походи (для старшокласників — кількаденні).
Особистий підхід у вихованні, індивідуальні форми роботи, методика їх проведення.
Особистий підхід у вихованні - застосування методів впливу на окремого школяра з урахуванням його особливостей.
Індивідуальна робота проводиться не тільки з тим, хто випадає з колективу чи протистоїть йому. Вона повинна проводитись з усіма учнями.
Завдання індивідуального підходу.
    - сприяти попередженню і усуненню можливих відхилень у поведінці школярів у самих різноманітних  напрямках ( у процесі праці, спілкування, у моральних відносинах…)
    - допомагати здійсненню цілей самовиховання.
Перш ніж впливати на формування особистості учня, потрібно його вивчити, зрозуміти мотиви його дій, пізнати індивідуальні психологічні особливості. Існує чимало схем вивчення особи учнів стосовно їх віку. Така координація здійснюється за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.
Для успішного ведення цієї роботи потрібне її планування, що враховує характеристики особистості й передбачувані результати виховного впливу. Це дає змогу управляти процесом виховання, координувати всі виховні впливи, поглиблювати й розширювати цілі та завдання виховання.
В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов'язують з груповими і фронтальними.
Позакласне читання має на меті формування в учнів здорових читацьких інтересів, вироблення культури читання педагог повинен пояснити дітям та їх батькам, що і як слід читати, скільки відводити часу на позакласне читання залежно від вікових та індивідуальних особливостей. Корисно привчити дітей складати відгуки на прочитані книги. Бажана в класі й бібліотечка. Вона може складатися з книг шкільної бібліотеки і особистих книг учнів.
Колекціонування позитивно впливає на загальний розвиток учнів, навчальну діяльність і поведінку, розширює кругозір і пізнавальні інтереси, формує дослідницькі навички, виховує цілеспрямованість і наполегливість. Найчастіше школярі захоплюються колекціонуванням марок (філателія), монет (нумізматика), художніх листівок, плакатів, репродукцій, рідше збиранням колекцій мінералів, плодів і насіння.
 
36. Дайте характеристику методам формування свідомості вихованців: переконання (розповідь, бесіда, лекція, диспут). Обґрунтуйте поради В.О.Сухомлинського до організації колективної та індивідуальної бесіди.
 
37. Дайте характеристику методів формування свідомості: навіювання, позитивний приклад.
1. Приклад.
Метод позитивного прикладу. Маленькі діти, за визначенням Коменського, вчаться раніше наслідувати, ніж пізнавати. Сила впливу прикладу полягає і в тому, що ніхто не нав'язує дітям своїх поглядів, вчинків, діти самі помічають їх і сприймаються дітьми як взірець поведінки. Велику роль відіграє в цьому приклад батьків, а також засоби народної педагогіки — пісня і казка. Малята люблять, коли з ними хтось інтенсивно спілкується, у їхній уяві все навколишнє теж прагне до живого спілкування. Батьки— перші вчителі дитини, тому все, що роблять батьки, як вони розмовляють, ставляться до близьких, діти вбирають в себе. Коли діти йдуть до школи, великим авторитетом користується вчитель. Вчителя вони наслідують у всьому. Пізніше діти наслідують товаришів. В народі кажуть: "з ким поведешся, того і наберешся". Прикладом можуть бути старші брати чи сестри, герої, космонавти, вчені, літературні герої, артисти. Однак, Ушинський писав, що виховання не може обмежувати тим, що дитина лише наслідує. Великі можливості у вихованні дітей молодшого віку є "Біблія", використання її заповідей, легенд, притч. Зокрема, не кради, поважай старших, шануй батька й матір та ін. За приклад діти беруть літературних героїв, національних героїв, спортсменів, артистів.
При застосуванні прикладу необхідно врахувати специфіку наслідування прикладу різними віковими групами. Молодші школярі, наслідуючи дорослих, набувають багатьох якостей поведінки. Тому, турбуючись про розвиток моральності дитини, важливо оточити її позитивними прикладами для наслідування. У середньому і старшому шкільному віці наслідування набуває вибіркового, свідомого характеру. Підліток все більше опирається на власний досвід, власні погляди і судження. Підлітки, учні старших класів критично ставляться до чужих вчинків, не завжди адекватно оцінюють їх, тому іноді наслідують не те, що не гідне цього.
Діти часто звертають увагу на порушників шкільного порядку, їх грубість , різкість вдавана сміливість. Учні з такими якостями часто займають роль лідерів у недисциплінованому і погано організованому класі. Відео зі сценами насильства дуже популярне на сучасних екранах. Тому вчитель повинен спрямувати наслідування учнів на позитивний приклад.
В той же час ізоляція від поганого зразка не завжди можлива, та й не завжди необхідна. Це може привести до відокремленого тепличного виховання.
Негативні приклади використовують при правовому, антиалкогольному вихованні, щоб показати недоцільність наслідування цих явищ, сформувати негативне ставлення до порушень, зла, аморальних вчинків.
2. Навіювання. Це вплив на психіку і поведінку непомітно для людини. Активна роль людини понижується.
Щоб навіювання було ефективне, повинен бути: мати яскравий зміст матеріалу;
обставини без зайвих подразників (спокійна обстановка); емоційне ставлення педагога; позитивне ставлення до вчителя з боку учнів.
В залежності від мети навіювання є навмисне і ненавмисне. За результатом-позитивне і негативне. За способами впливу - пряме (команда, наказ, настанова) і опосередковане (через прийняття інформації, розповідь).
Основне призначення цього методу—викликати в когось певний настрій, стан, впливати якимось способом, прищеплювати певні почуття та збуджувати відповідні роздуми, переживання. Навіювання наділене рисами народної кмітливості і винахідливості. Це різні здогадки, фантазії, гумористичні моменти, а також елементи вигадки, казковості, які дуже люблять діти. В народній педагогіці використовують різноманітне навіювання:
охорона природи ("Не руйнуй пташині гнізда, бо рябим станеш");
санітарно-гігієнічні навички ("Не плюй у вогонь, бо обличчя струпом вкриється");
культура поведінки ("Коли їм, то не співаю, бо матиму дурного чоловіка");
бережне відношення до хліба ("їж окрайці з хліба, будуть хлопці любити").


В народі навіювання не мають нічого спільного з містикою, бо їм властиве цілком реальне спрямування. Відомий сучасний психотерапевт Леві у книзі "Нестандартна дитина" писав: не навіювати негативного, переконувати лише в позитивному ("не дивлячись ні на що, жити можна"), давати відпочинок від переконань, враховувати стан дитини.
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:47 am

38. Характеристика методів організації діяльності: вправи (гра, доручення, привчання), виховуючі ситуації, перспектива.
Доручення - як метод виховання також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. З цією метою педагог, учнівське самоврядування чи учнівський колектив дають йому конкретне завдання, виконання, виконання якого потребує певних дій або вчинків.
Застосовуючи цей метод, враховують індивідуальні особливості учнів. Доручення підбирають з таким розрахунком, щоб його виконання сприяло розвиткові необхідних вихованцеві якостей.
Доручення має бути посильним для учня. Нескладне завдання виховує впевненість у власних силах, непосильне-підриває віру в свої можливості. З часом доручення ускладнюють за змістом і методикою його виконання. Педагог повинен не лише дати дорученням й навчити учня виконувати його, допомогти йому довести справу до кінця.
Розрізняють доручення:
за кількістю учнів - індивідуальні, групові, колективні;
за змістом - санітар, бібліотекар, зелені патрулі тощо;
за тривалістю - довготривалі   або   постійні,   тимчасові, епізодичні.
Ефективність доручення як методу виховання значною мірою залежить від організації контролю за його виконанням. Обов'язкова звітність про виконання доручення.
в)Гра - один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними. Цінність цього методу полягає в тому, що в грі власною потребою дитини стають ті норми, наслідувати які ми хочемо її привчити.
Головною умовою успішного застосування ігор є активне залучення учнів не лише до гри, а й до процесу створення її. Існують різні методики організації та проведення ігор, але основні елементи їх спільні розробка сценарію, розподіл ролей, визначення виховних цілей.
Перспектива (прогнозування) - це постановка яскравих, привабливих цілей, які захоплюють вихованців і викликають у них бажання здійснити їх, створюють настрій радісного чекання. В основі цього процесу лежить прагнення особистості до майбутнього, до здійснення мрій, цілі, ідеї, проекту. Враховуючи цю властивість, ми досягаємо цілеспрямованості і доцільності діяльності. Уміти прогнозувати - означає вміти мислити масштабно, комплексно, творчо. Всі ці якості необхідні педагогу, оскільки без прогнозування неможливо розвивати навчально-виховний процес, неможливо навчити дітей передбачати, ставити перед собою цілі на виконання яких буде спрямована енергія дитини.
Перспектива—це орієнтування дітей на завтрашню радість. Перспектива широко використовується в народі, наприклад: "Будеш слухняним, поїдеш зі мною до міста". Цей метод широко використовував в своїй діяльності А. С. Макаренко. Це були походи в театр, поїздки, зустрічі і назвав він її "завтрашньою радістю".
Розробив три види перспективи:
                близька—найближча радість;
                середня—віддалена радість;
                далека—плани на майбутнє.
Вправи—це організація розумової, ціленаправленої і всебічної діяльності дітей у відповідностях з прийнятими в суспільстві нормами. Багаторазове повторення певної вправи, дії, вчинків є привчання. Привчання до нових умов починається з перших днів учнів в школі. Метод привчання та вправ залежить від віку і умов виховання. Важливо систематизувати, контролювати, направляти виконання тих чи інших вправ, щоб дана вправа перейшла у звичку.
За визначенням А.С.Макаренка, виховання - це ніщо інакше, як вправляння, бо не можна виховати, наприклад, мужньої людини, якщо не поставити її в такі умови, коли б вона змогла проявити мужність.
Вправляння - поступове створення умов, в яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.
Зміст вправляння полягає не в тому, щоб учень запам'ятав послідовність етапів своєї діяльності, а щоб норми моральних стосунків стали його звичкою.
Привчання - організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми поведінки.
"Виховання, яке цілком оцінило важливість звичок і навичок, і споруджує на них свою будівлю, споруджує її міцно". К.Д. Ушинський
Виховуючи ситуації—це певні ситуації, які може підбирати вчитель з метою виховання рис, бажаних суспільству.
Ситуація стає виховуючою тоді, коли набуває виховного спрямування. Ситуації можуть бути різноманітними - вони або самі виникають у процесі виховання (природні) або навмисне створюються вихователем.
Спеціальні ситуації можуть бути створені в будь-якому виді діяльності учнів. Наприклад, дитина невпевнено почуває себе в колективі. Знаючи про це, педагог повинен подбати про створення такої ситуації, яка б активізувала діяльність особистості, в якій можна було б виявити себе, переконатись у своїх здібностях, продемонструвати друзям свої успіхи.
 
 
39. Дайте характеристику методів організації діяльності: вимога, суспільна думка дитячого колективу, переключення.
Методи організації діяльності (Методи формування суспільної поведінки).
Наукою про людину встановлена фундаментальна закономірність :розвиток людини, формування всіх її властивостей і рис відбувається в процесі діяльності. Тому діяльність відіграє вирішальну роль у формуванні позитивного досвіду поведінки особистості, її переконань, ставлень до навколишньої дійсності. У зв'язку з цим організація діяльності школярів розглядається як серцевина виховного процесу.
До цієї групи методів належать: вправи, виховуючі ситуації, педагогічна вимога, перспектива, суспільна думка, переключення.
Переключення—це вид діяльності, коли з однієї негативної діяльності переключають дитину на позитивний вид діяльності. Часто діти захоплюються детективною літературою, нездоровими іграми, тоді необхідно їх переключити на позитивну діяльність, тому що заборона в даному випадку не є ефективною. Педагогічна дія цього методу пов'язана з тим, щоб переключити учня або колектив на нові види діяльності, пробудити нові переживання, таким чином вплинути на свідомість, почуття.
Педагогічна вимога - метод впливу, за допомогою якого педагог викликає, стимулює або припиняє, гальмує дії вихованців.
"Школа, - писав А.С. Макаренко, - повинна з першого дня ставити до учня тверді , незаперечні вимоги суспільства, озброювати дитину нормами поведінки, щоб вона знала, що можна, а що - ні, що схвально і що карається". Зміст педагогічних вимог визначається Статутом закладу, Правилами для учнів.
Пред'явлені учням вимоги мають бути доцільними, зрозумілими і посильними. Водночас вони повинні випереджувати розвиток особистості, але їх висувають тоді, коли свідомість учня підготовлена до сприймання. Для цього пояснюють суть вимоги, переконують в необхідності й корисності її виконання. Водночас домагаються позитивної реакції колективу на вимогу, розраховуючи, що він підтримає педагога.
З дорослішанням учнів відповідно мають зростати вимоги до них. Водночас вимога має бути справедливою. За такої умови учень скоріше або ж і зацікавлено буде її виконувати. Завищена, дріб'язкова, формальна або суб'єктивістська вимога, яка є наслідком примх педагога, втрачає виховне значення і сприймається як несправедливе.
Вимога приносить виховну користь, якщо її висувають систематично і послідовно. Тоді вихованці постійно докладають зусилля для виконання правил поведінки. Вимога реалізується в різних формах.
Прямі вимоги ставляться у діловому, рішучому тоні. Такі вимоги слід ставити на І етапі формування колективу. Коли вже сформувались стійкі, позитивні відносини між вчителем і учнем, між активом і членами колективу, поступово йде перехід до непрямих вимог.
Розрізняє три етапи вимог:
                вимогу ставить вихователь;
                у вихователя е підтримка з боку активу;
                коли вимагає увесь колектив.
Види вимог:
                безпосередня/пряма, непряма/;
•           опосередкована /через актив або колектив/
Пряма—наказ, вказівка, розпорядження.
Непряма—вимога-порада, вимога-натяк, осуд, недовіра, вимога в ігровій формі, дові­ра, прохання.
Суспільна думка - це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності і спілкування та виражає спільне ставлення до різних явищ, подій, поведінки, вчинків. За своєю сутністю цей метод є колективною вимогою..
Громадська думка і думка особистості. Тільки в такій єдності цей засіб може бути використаний як метод виховного впливу, основний результат якого полягатиме в такій формулі: перетворення громадської думки в індивідуальну і індивідуальної в громадську. Особиста думка є складовою громадської. Тому основним завданням при використанні цього методу є формування думки особистості: системи поглядів, оцінних суджень, уміння висловлюватись, вести полеміку, критикувати і сприймати критику, прислухатись до думки інших, зіставляти, аналізувати їх, захищати свою думку
Громадська думка як метод виховання формується заздалегідь, не чекаючи прояву негативного явища.
А.С.Макаренко розробив 4 стадії розвитку суспільної думки.
I - стадія - носієм здорової громадської думки є сам вихователь;
ІІ - стадія - передова меншість в особі активу;
ІІІ - більшість членів колективу;
ІУ - весь колектив.
Кінцева мета - щоб передова думка колективу збігалась з думкою кожного його члена.
 
40. Методи стимулювання позитивної поведінки.
Педагогічне стимулювання спрямоване здебільшого на емоційну сферу особистості(емоції, почуття, переживання, настрій) з метою формування сприятливого емоційного стану школярів. Будь-яка діяльність людини супроводжується як позитивними так і негативними емоційними станами. Якщо позитивні емоційні стани підвищують працездатність і життєдіяльність педагогів та учнів, то негативні, навпаки, їх знижують. Тому емоційна сфера в процесі організації діяльності школярів першочергову роль.
1.Змагання - це метод спрямування природної потреби учнів у самоутвердженні і здоровому суперництві на виховання потрібних їм і суспільству якостей.
Змагання, конкуренція, боротьба за існування, як і життя, - вічні, вони - пружина розвитку. Даний метод забезпечує випробування людиною своїх здібностей, передбачає порівняння результатів, відчуття товариської взаємодопомоги, заохочення її учасників, сприяє розвитку духовних якостей дитини .
"+" Позитивні сторони методу:
- Один із важливих способів організації і згуртування школярів.
- Вчить перемагати.
- Є стимулом розвитку моральної мотивації їх діяльності.
"—" Метод змагання може мати і негативні впливи. Часто участь у змаганнях мотивується лише прагненням при будь-яких обставинах перемогти, отримати матеріальне заохочення або загальне визнання. Формами індивідуального змагання є предметні олімпіади, конкурс дитячих творів, малюнків, виставки, індивідуальні види спортивних змагань тощо. Формами колективного змагання є ігри, конкурси, олімпіади, фестивалі й огляди художньої самодіяльності, виставки, вікторини та інше.
2. Заохочення - це спосіб позитивної оцінки дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. Саме в цьому полягає сутність психологічного впливу заохочення: відчуття задоволення, радості, визнання, старань, досягнень зміцнює впевненість у своїх силах, викликає приплив енергії, піднесений настрій і готовність до дальшої роботи, забезпечує хороше самопочуття.
Заохочення має виховну силу тільки за дотримання певних умов:
1.       Об'єктивність заохочувального впливу. Не підкріплене справжніми успіхами заохочення негативно впливає як на особистість, так і на оточуючих Необ'єктивність оцінки результатів призводить до конфліктних ситуацій. Тому дуже важливо правильно оцінювати поведінку і заохочувати лише за серйозні успіхи і досягнення.
2.       Опора на громадську думку. Часто найпрестижнішими для школяра є громадське визнання. Більш ефективний вплив заохочення справляє за умови, якщо оцінка педагога збігається з думкою дітей.
3.       Гласність заохочення. Передбачає оприлюднення результатів ,підсумків змагання, особистих досягнень учня. Засоби гласності - шкільне радіо, преса, грамоти, медалі тощо - сприяють заохоченню дітей, формують у них прагнення бути схожими на кращих.
4.       Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
5.       Своєчасність заохочення. Часто похвала справляє особливий ефект, коли дитина ще не досягла помітних успіхів у поведінці, але виявляє прагнення до цього. Відзначення хоча б незначних позитивних змін, невеликої перемоги учня над собою підвищує його самоорганізацію.
6.       Оцінювати не тільки результат, а й мотиви і способи діяльності, що призвели до позитивних зрушень. Треба привчати дітей цінити сам факт схвалення, а не вагомість нагороди. Учень не повинен чекати нагороди за найменший успіх.
7.       Рівномірне чергування методів заохочення.
Види заохочення: Позитивне ставлення. Схвалення. Право відкрити подію. Похвала. Подяка. Нагорода. Доручення. Зняття покарання. Природний наслідок. Заохочення "авансом".
3.Покарання — спосіб негативної оцінки дій та вчинків з метою припинення або недопущення в майбутньому.
Умови ефективності застосування покарання:
1 .Учень повинен розуміти за що його покарано, за які вчинки.
2. Справедливість покарання. Несправедливі покарання можуть створити конфліктну ситуацію, привести до того, що дитина втратить віру в свої сили.
3. Опора на громадську думку колективу - обов'язкова умова успішного застосування методу. Якщо колектив не згоден з покаранням вчителя, то покараний учень викликає в товаришів співчуття, вважає себе жертвою вчительської несправедливості - тоді покарання не принесе користі.
4. Врахування вікових та індивідуальних особливостей, ситуації, стану учня. Як вважав А.С.Макаренко, "...не можна дати загальних рецептів у питанні про покарання. Кожний вчинок є завжди індивідуальний. У деяких випадках найправильнішим є усне зауваження навіть за дуже серйозний вчинок, а в інших випадках - за незначний вчинок треба суворо покарати."
5. Карай, але поважай. Покарання має бути гуманним, таким, що не ображає людську гідність, ґрунтуватись на добродушності педагога і повазі до особистості дитини.
6. Використовувати різноманітні види покарань і знати їм міру.
Види покарань:
*          "Природний наслідок"(насмітив - прибери);
*          Обмеження (обмеження щодо отримання певних благ: можливості поїхати на екскурсію, тимчасова заборона відвідування спортивної секції);
*              Осуд, попередження, догана з визначенням певних строків на виправлення;
*     Зміна ставлення (більш суворий тон вчителя під час аналізу вчинку, суворий погляд);
*     Запис в щоденник, зниження оцінки за поведінку (найчастіше за порушення правил поведінки, режиму закладу);
*     Виключення зі школи - найсуворіше покарання.
4. "Вибух". А.С.Макаренко назвав його доведенням конфлікту до останньої межі. Використовують цей спосіб для перевиховання учнів на підставі глибокого знання їх індивідуальних особливостей, володіння належною технікою його застосування. Мета його полягає у несподіваному створенні таких педагогічних обставин, за яких швидко і докорінно перебудовується особистість. Він постав як миттєве руйнування негативних якостей у процесі бурхливих емоційних переживань. "Вибух" не обов'язково намічає гнів і вираз незадоволеності.
Отже, "вибух" характеризується - несподіваністю, раптовістю впливу, сильним емоційним враженням, при умові - найвищої обережності вчителя і його педагогічної майстерності.
 
41. Визначте основні завдання розумового виховання. Вітчизняні та зарубіжні класики педагогіки та психології про завдання розумового виховання.
Розумове виховання філософи вважають провідним у системі виховання молоді. Мудрість, розум завжди високоморальні, красиві, всебічні у відображенні реальної дійсності.
Розумова діяльність є провідною в житті людини.
Питанням розумового виховання у вітчизняній педагогіці і психології багато займались Л.С.Виготський, Л.В.Занков, Д.Б.Ельконін, П.П.Блонський. у зарубіжній - Селестен Френе, Марія Монтессорі.
Леонід Володимирович Занков
Визначав, що для розумового розвитку важливо не лише накопичення запасу знань, але й свого роду розумових прийомів, операцій. Він доводить, що розвиваючий вплив навчання значно підвищиться, якщо при цьому керуватись рядом принципів:
- будувати навчальну діяльність на високому рівні труднощів,
- при вивченні програмного матеріалу йти вперед швидким темпом.
         необхідно додержуватись принципу усвідомленого засвоєння учнями навчального матеріалу, засобів застосування знань на практиці;
• розвиток усіх школярів, незалежно від їх готовності до навчання. Названі положення отримали у педагогіці назву «теорія розвивального навчання».
Лев Семенович Виготський
Підкреслював, що центральне питання розумового розвитку - це взаємовідношення навчання і розвитку. Вчений вказав, що не всяке навчання є ефективним, а лише те, яке випереджує розвиток і веде його за собою. Розвиваюче навчання враховує не тільки те, що доступне дитині в процесі самостійної діяльності (зона актуального розвитку), але й те, що вона може зробити з допомогою дорослих (зона найближчого розвитку).
Данило Борисович Ельконін
Стверджував, що в зміст навчання повинні входити не тільки факти і наукові визначення, але і роздуми, докази, аргументи, які дають змогу одночасно з оволодінням знаннями формувати способи пізнавальної діяльності при одержуванні цих знань. В навчанні повинні використовуватись проблемні бесіди, диспути, вчити аналізу, виділяти головне.
П.П. Блонський
Визначив такі завдання розумового виховання:
         збагачення системою наукових знань.
         Розвиток розумових сил, здібностей і нахилів.
         Вироблення умінь самостійного набування знань і застосування їх на практиці у житті.
         Формування світогляду.
Селестен Френе (1896-1966)
Найвидатніший французький педагог нашого століття, велику увагу приділяв психології дитини, оригінальному рішенню організації шкільного життя, різноманітним експериментам з активізації навчального процесу й подолання пороків книжно-вербального навчання.
Завдання розумового виховання
·                           Оволодіння знаннями про природу і суспільство.
·                           Інтелектуальний розвиток (розвиток розумових сил, здібностей, пізнавального інтересу)
·                           Формування загальнонаукових умінь, навичок, культури розумової праці.
·                           Формування наукового світогляду.
 
42. Визначте основні шляхи, засоби, методи розумового виховання.
Процес розумового виховання людини супроводжує її впродовж усього життя. Можна виділити певні напрямки (шляхи) розумового виховання:
         стихійне сприйняття явищ і процесів навколишньої природної та соціальної дійсності людиною з раннього віку;
         навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де відбувається оволодіння основами наук;
         навчання у професійних навчальних закладах;
         користування засобами масової інформації (книгами, газетами, журналами, радіо, телебаченням);
         участь людини у продуктивній праці;
         залучення учнів до позакласної і позашкільної виховної роботи,
         організація досвіду поведінки особистості в соціальній діяльності;
         включення людини у систему самоосвіти.
Засобами розумового виховання є широкий спектр предметів, які використовуються у системі пізнавальної діяльності людини: книги, комп'ютерна техніка, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін.
У системі розумового виховання широко використовуються різноманітні методи пізнавальної діяльності людини. У підході до вибору методів треба виходити з головного завдання — забезпечувати інтелектуальний розвиток вихованців. Тому варто надавати перевагу тим методам, які сприяють включенню особистості в активну самостійну пізнавальну діяльність (дидактичні ігри, навчальні дискусії, інтерактивні методи).
 
 
43. Охарактеризуйте пізнавальний інтерес та способи його формування.
Необхідною умовою одержання знань, формування загальнонаукових умінь, навичок, культури розумової праці, інтелектуального розвитку є пізнавальний інтерес. Наукою встановлено, що в умовах навчання пізнавальні можливості молодого покоління розвиваються інтенсивніше, ніж у процесі інших корисних занять.
Пізнавальний інтерес - інтерес до пізнання, у процесі якого відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідними знаннями, уміннями, навичками, з допомогою яких учень отримує освіту.
Пізнавальний інтерес - це властивість особистості, яка проявляється в активному, емоційно забарвленому ставленні до пізнання предметів, явищ навколишньої дійсності, видів діяльності.
Інтерес сприяє більш активній участі у позакласній і позашкільній діяльності. Інтерес примушує людину активно прагнути до пізнання, активно шукати способи та засоби задоволення "жадоби знань". Інтерес робить людину більш діяльною, енергійною і стійкою в пошуках нових знань, нових способів роботи.
Формування глибоких і стійких пізнавальних інтересів у всіх учнів - завдання надзвичайно важливе і має велике соціальне значення. Це стимулює активне ставлення учнів до уроків, спонукає їх до розширення та удосконалення знань. Він має тісний зв'язок з творчою самостійністю учнів, з розвитком їх нахилів і здібностей, сприяє, таким чином, загальному розвитку учнів.
Інтерес у всіх його видах і на всіх етапах розвитку характеризується трьома обов'язковими моментами:
         наявність позитивної емоції відносно діяльності;
         наявність пізнавальної сторони цієї емоції, тобто тим, що ми називаємо радістю пізнання:
         наявність безпосереднього мотиву, що йде від самої діяльності.
Щоб успішно реалізовувати завдання розумового виховання, ми маємо знати вікову динаміку інтересів школярів.
Способи формування пізнавального інтересу.
1.            Розкриття значення знань.
Я.А. Коменський у "Великій дидактиці" писав, що коли починається вивчатись будь-який новий предмет, розум учнів має бути до цього підготовленим. На першому уроці, на якому учні ознайомлюються з новим предметом, треба образно дати зрозуміти їм значення предмета - показати, яке місце ця наука займає серед інших наук, у житті людини, в народному господарстві.
Але перший урок - це лише початок складної та довгої праці, яка розкриває значення і користь науки, початок пробудження інтересу до цієї галузі знань. Школярі вивчають предмет з інтересом тільки тоді, коли розуміють саму сутність і значення виучуваного матеріалу.
2.                Цікавість матеріалу.
Кожна наука має багатий матеріал, який сприяє пробудженню інтересу. Нове, цікаве, "загадкове" треба розкривати учням на основі тих знань, що в них уже є. Введення цікавого матеріалу дозволяє показати дітям, як багато цікавого можуть пізнати вони в школі, з книжок, як небагато вони ще знають.
3.                Створення проблемних ситуацій.
Великі можливості для розвитку інтересу учнів до навчального предмету мають уроки, на яких вчителі застосовують різноманітні способи спонукання учнів до навчання. Потрібно пояснювати нову тему таким чином, щоб залучити якомога більше учнів класу до активної розумової праці.
Не треба боятись труднощів. Треба боятися бездіяльності й розумової сплячки на уроці, які вбивають інтерес.
4.                Ефект парадоксальності подиву
Дуже сприяє розвитку інтересу до виучуваного матеріалу. Наприклад, вивчаючи тему "Насіння", підкріпити уривком з повісті К.Паустовського "Чорне море"; в якій розповідається, як мокрий горох розірвав корабель.
5.                Навчальні дискусії.
В останні роки вчителі велику увагу приділяють дискусіям, на які виносять проблеми та питання, що потребують аргументованих відповідей, обґрунтування своєї точки зору з позиції науки.
Елементи дискусії використовуються і в системі розвиваючого навчання в початкових класах.
6.                Пізнавальні ігри.
Намагаючись "перемогти" пасивність учнів па уроках, вчителі часто використовують ігрові моменти.
7.                  Емоційність викладання.
8.                  Використання наочності,
9.                  Порівняння і аналогії.
10.           Застосування комп'ютерної техніки.
Навчання без інтересу не приносить радощів, не має великого ефекту і, як наслідок, призводить до низької успішності.
 
44. Поняття про світогляд, його структурні елементи.
На основі одержання знань, формування загальнонаукових умінь, навичок, культури розумової праці, формування пізнавального інтересу, інтелектуального розвитку формується науковий світогляд.
Світогляд е духовним середовищем людини, її «внутрішнім Я», стержнем, який об'єднує навколо себе всі якості особистості. У світогляд входять і сукупність знань людини, і система її поглядів, і вираз свого ставлення до середовища і інших людей, і сукупність переконань.
Світогляд - специфічна форма свідомості людини, яка включає в себе систему знань, поглядів, переконань та ідеалів, які визначають ставлення людини до дійсності та самої себе. Світогляд має свою структуру: знання, погляди, переконання, ідеали.
Необхідно розрізняти суспільний світогляд та індивідуальний світогляд.
Суспільний світогляд - система понять і уявлень про світ, які існують на даний час в суспільстві. К.Д.Ушинський зазначав: "...кожен клас, розпочинаючи з наймолодшого, повинен мати своє світосприймання, доступне вікові учнів... З кожним роком це світосприймання повинно поглиблюватись, розширюватись, поповнюватись".
Індивідуальний світогляд - відображає індивідуальний досвід формування кожною людиною свого власного уявлення про розвиток світу.
[justify]Знання - об'єктивний компонент світогляду, який являє собою систему наукових істин, які мають форму описово-констатуючого судження особистості. Знання пов'язані з осмисленням і розумінням об'єктивної сторін природних і суспільних явищ і в цьому складі можуть однаково розумітись будь-якою людиною. Наприклад, оп
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:49 am

45. Поняття про мораль. Морально-етичні норми, що історично склались у народу України. Використання принципів народної моралі у діяльності видатних просвітителів Г.С.Сковороди, К.Д.Ушинського, Ю.А.Федьковича, І.Я.Франка.
У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
Моральне виховання - виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Моральне виховання залежить від моралі — однієї з форм суспільної свідомості, сукупності загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.
Отже, мораль - система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних засадах.
Моральність - охоплює моральні погляди, переконання, почуття, стосунки, поведінку людей.
Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.
Моральні переконання — пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.
Моральні почуття - запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.
Моральні звички - корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.
Моральна спрямованість - стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.
Методологічною засадою морального виховання є етика.
Етика - наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.
Протягом століть наш народ утверджував морально-етичні норми. Головними чинниками народної моралі споконвіку були:
-          повага і любов до вільної праці:
-          риси високого громадянства;
-          утвердження ідеалів добра, краси, гуманних стосунків;
-          знання свого родоводу.
Повага і любов до вільної праці.
Священне право на вільну працю народ виборював століттями. У праці він відстоював свою честь і гідність. Ось чому вартість людини вимірювалась передусім її ставленням до праці. І не випадково основою народної педагогіки є трудове виховання. "Без труда нема плода" говорить народна мудрість. Навіть народження дитини сприймалось народною свідомістю як появу нового трудівника чи трудівниці.
Народ вбачав у праці основу існування суспільства. Без активної праці немислимий розвиток і самої особистості. Дитині треба працювати вже з того моменту, як вона навчилась тримати і руці ложку. Народна педагогіка привчала дітей до самообслуговування, спільної з батьками трудової діяльності на городі, подвір'ї тощо.
Головним критерієм оцінки моральної гідності людини в Україні була праця: "Як дбаєш, так і маєш". Ледарі завжди засуджувались як аморальні, нікчемні люди: "Ледащо на віник і смітник годяще", "Тяжко тому жити, хто не хоче робити".
Не менш важливою рисою українського народу була любов до волі: "І золота клітка для пташки неволя", "Воля дорожча за життя", "Степ та воля - козацька доля". Про це свідчить і багатовікова боротьба українського народу проти численних загарбників.
Риси високого громадянства.
Однією із прекрасних рис українців, що єднала їх як спільноту, була всеперемагаюча любов до своєї Батьківщини, рідної землі. Народ учив: "Краще хліб із золою, ніж із чужиною", "Де рідний край — там і рай". В усі віки саме почуття любові до Вітчизни-матері наснажувало її синів на справедливу боротьбу із поневолювачами.
Українці прекрасно розуміли, що лише спільними силами можна досягти своєї мрії. Ось чому в середовищі трудящих завжди утверджувались такі цінності, як колективізм, взаємовиручку, безкорисливість, побратимство: "Де гурт, там і сила", "Дерево міцне корінням, людина - друзями".
В основу моральності народна педагогіка кладе любов до Батьківщини, рідного краю, боротьбу проти несправедливості. Чудовим засобом посилення патріотичних почуттів були думи, легенди, казки, пісні.
Утвердження ідеалів добра, краси, гуманних взаємостосунків.
Практика народного виховання передбачає формування у кожної людини моральних оцінок з позиції добра, справедливості.
Між добром і злом постійно точиться боротьба, яка, за народним уявленням повинна закінчитися перемогою першого. У народі поняття добра і зла пов'язувалося з такими категоріями: людина, рід, діло, розум, доля, душа, серце та ін. У стародавніх колядках, побажаннях.
Примовках люди завжди зичили один одному добра: "Доброго здоров'я", "Добрий вечір", "У добрий час". Існував звичай платити за добро добром, і хто його порушував, піддавався загальному осудові. У народних казках ті герої, що чинять добрі справи, завжди одержують винагороду, досягають бажаного. Лагідну людину називали не інакше як "добродій" і це слово стало в українців формою шанобливого звертання.
В основі української моральності віддавна були такі риси як чесність, совісність, співчутливість, добродушність: "Чесному всюди честь. Хоч і під лавкою", "Добро стратиш - наживеш, честь утратиш - пропадеш".
Водночас народна мораль застерігала від нещирості, хитрості, скупості, нечесності: "Не копай другому яму, бо сам упадеш". У практиці народного виховання стало загальновизнаним привчати дітей слухати дорослих, завжди виконувати вимоги батьків, піклуватися про хворих, калік, сиріт. Дітям категорично заборонялось мучити тварин, бити жаб, руйнувати гнізда. Цікава така деталь. Щоб не травмувати психіку дитини, колись кололи поросят вдосвіта, поки діти сплять. У народі побутувало таке поняття як Гріх, яке включало негідні вчинки і гостро засуджувалося.
Український народ завжди прагнув у різних видах діяльності до прекрасного: впорядкованості (садиби, оселі), досконалості (виробів, творів), гармонії (з природою, оточуючим світом), симетрії ( в архітектурі, малюнках), ритму тощо.
Не було предмета - від лавки, писанки - до великої будівлі, який би не був по-мистецьки оздоблений українцями. Пісня і рушник, дума і музика, танок і барвисте вбрання, гумор і малярство - усе це було єдине ціле, що створювало національний образ народу-митця, народу-естета.
На одному із перших місць української етнопедагогіки було виховання у дітей естетичних смаків, прилучення їх до прекрасного. Дівчаток змалку вчили ткати, вишивати, доглядати за квітами, співати і танцювати. Хлопчики вчилися різьбленню по дереву, гончарству тощо.
Формуванню естетичних смаків значно сприяли численні календарні та обрядові свята.
Великого значення надавалось знанням свого родоводу: з якого ти роду, хто твої пращури, з якого ти коріння. Сім'я була найціннішим скарбом і кожний член родини дбав про її честь, свято беріг сімейні традиції.
Використання принципів народної моралі у діяльності видатних просвітителів України.
В усній творчості відбите постійне прагнення народу до знань, освіти, школи. Кращі принципи педагогіки використовував у своїй діяльності Г.Сковорода, до традицій народного виховання неодноразово зверталися К.Д.Ушинський, О.А. Федькович, І.Я.Франко. Взагалі українська педагогічна наука на усіх етапах свого розвитку була тісно пов'язана з народним досвідом, певною мірою використовувала самобутні національні традиції. Окремі з них , що широко побутують сьогодні, безумовно заслуговують на дбайливе виявлення і дослідження. Перший, хто поставив народну педагогіку на висоту, був педагог К.Д.Ушинський. За словами Ушинського, виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ. Він підкреслював величезне значення усної народної творчості в справі навчання і виховання дітей і на перше місце поставив казку. Сторінки творів Ушинського щедро засіяні  золотими розсипами народної педагогіки. В його книжці "Рідне слово" вміщено 75% фольклору: використано 366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 баєчку, 32 народні казки, 22 народні пісні, безліч скоромовок, а також безліч творів близьких за змістом і формою до народних. Педагог вказував на те, що у сім'ї головне місце посідають не стільки доброзичливі стосунки, любов між батьками, скільки праця і турбота один про одного, про дітей.
Ушинський стверджував, що через рідну мову дитина в колі батьків прилучається до тієї нації, до якої вона належить і приймає її моральні основи.
Силу й велич народної педагогіки збагнув і Г.С.Сковорода. Він відстоював твердження про здатність простого народу до педагогічної творчості, доводячи "що правильне виховання криється у природі самого народу, як вогонь і світло в камені". Ідеями народної педагогіки пронизані діалоги, вірші, байки і притчі Сковороди. Він висунув ідею про те, що щастя людини у праці, яка відповідає її нахилам і прагненням.
Про виховний вплив народної педагогіки пише в своїх численних творах І.Я Франко, в яких переконливо доводить, що справжнє виховання можна побудувати, враховуючи кращі надбання народної педагогіки.
Багато героїв "буковинського солов'я" Ю.Федьковича виховують у читача загальнолюдські моральні якості і пробуджують почуття патріотизму ("Рекрут", "Рожа"). У основі уявлення про щастя людини поет кладе принцип народної моралі: вірність у подружньому житті, злагода, батьківська турбота про дітей, чесна праця (поема "Дезертир"). Єднаючись з природою, нещасливі знаходять розраду в ній, тому вимріяні людиною картини ідилічного родинного життя Ю.Федькович поєднує з народними символами (білою хатою, калиною), виховуючи у читача патріотичні почуття. У творах він поетизує силу народу, силу дружби і звитяги славних українців ("Лук'ян Кобилиця", "Довбуш").
 
46. Зміст морального виховання.
Зміст морального виховання.
 
В "Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності" (Колегія Міносвіти і науки України від 17.08 2000) визначено сутність громадянського виховання, підходи та принципи виховання громадянина: "Громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціальна, політична, юридична дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними. На відміну від інших розвинутих країн, де громадянське виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку громадянське виховання, через відсутність правової та юридичної бази або її недієспроможності, багато в чому базуються на морально-етичних засадах, тобто, морально-етичні цінності виступають головним критерієм ефективності громадянського виховання".
Виховання національної гідності і менталітету
Гідність людини — важлива моральна якість людини, яка сприяє утвердженню її як особистість, підносить її величність як вищого творіння природи.
Гідність — це моральне поняття, що виражає уявлення про цінності людини як особистості, особливе моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку спільноти, в середовищі якої визначається цінність особистості.
Передумовами формування у вихованців людської гідності взагалі і національної зокрема можна назвати:
—навіювання вихованцям аксіоми про вищість і неповторність людини;
—постійне акцентування уваги людини на її духовних цінностях, необхідності утвердження їх у суспільних стосунках;
—формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій;
—поважне і вимогливе ставлення вихователя (батька, матері, вчителя та ін.) до особи вихованця;
-    знання історії своєї родини;
-    знання історії свого народу;
—знання життєвого шляху великих постатей власного народу (політичних діячів, вчених, діячів літератури, мистецтва та ін.);
—володіння багатством рідної мови;
—участь у конкретній діяльності, спрямованій на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;
—моральне заохочення діяльності у сфері прояву національної гідності.
Характерною особливістю морального становлення особистості є її менталітет (ментальність). Термін ментальність походить від лат. тепtаlіs — розумовий; тепs, тепtіs — розум, думка, інтелект. В українському мовному обігу слово "менталітет" визначається як світосприймання, світогляд, бачення світу, національний характер, вдача. Отже, ментальність народу — це його світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі. Для кожної етнічної спільноти характерні ознаки ментальності, на основі яких з урахуванням загальнолюдських морально-духовних цінностей відрізняють певним чином представників однієї нації від іншої.
Патріотичне й інтернаціональне виховання
У системі морального виховання чільне місце займає патріотичне й інтернаціональне виховання. Патріотизм (гр. раtrіоtеs - батьківщина) — любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, гордість за свій народ, прагнення захистити надбання народу, продовжити збагачення загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість.
Джерелами патріотичного виховання є рідне слово батька і матері, колискова пісня матері, культ Матері та Батька, рідна оселя, садиба, батьківщина і Батьківщина, героїчна минувшина народу, життєдіяльність історичних постатей народу (політичних діячів, вчених, письменників, діячів мистецтва і культури), конкретна діяльність особистості, спрямована на матеріальне і культурне збагачення своєї країни.
Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав:
Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!
Інтернаціоналізм (від лат. iпtеr — між + паtо — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Необхідно переконати дітей у тому, що всі національні культури мають великі здобутки, які збагачують світову культуру. Чим глибша національна самосвідомість, тим глибша любов до рідного народу і повага до інших народів, тим більше прагнення зміцнювати дружбу народів, тим вища культура міжнаціональних стосунків.
Статеве виховання
Статеве виховання — це процес оволодіння підростаючим поколінням моральною культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися у стосунках осіб протилежних статей нормами моральності.
Статеве виховання передбачає розв'язання таких завдань: формування високих моральних якостей юнаків і дівчат; виховання культури дружби, кохання, інтимних почуттів; формування наукових знань про біологічні і соціальні проблеми розвитку представників обох статей, особливостей поведінки чоловіка й жінки; виховання почуттів материнства, батьківства, відповідальності за продовження роду людського; ознайомлення з особливостями етнічної культури в царині кохання, сім'ї; формування у молоді критичного ставлення до тенденцій "масової культури" щодо питань кохання, сім'ї, взаємин людей протилежних статей, які не відповідають особливостям національної культури і загальнолюдським моральним цінностям; пізнавати, відновлювати й оберігати національні моральні цінності в царині кохання, культу материнства й дітонародження та священного ставлення до продовження роду людського.
Гуманне виховання.
Гуманізм (в перекладі з латинського - людяний) - принцип світогляду, в основі якого лежить переконання в безмежних можливостях людини і її здатності до вдосконалення, вимога свободи і захисту честі і гідності особистості, рівності і братерства, чуйності і турботи про людину.
Маленькі діти схильні до добрих справ, намагаються допомогти старшим у праці, лагідні до батьків, люблять тварин. Це і є основою для виховання гуманізму.
Виховання любові до праці
У народній педагогіці праця виступає як мірило вихованості, моральності. Формування у дітей бажання працювати на благо інших є ядром формування всебічно розвиненої особистості. В молодшому шкільному віці необхідно сформувати у дітей уявлення про роль праці у житті людей, повагу до людей праці, сумлінне виконання трудових доручень, прагнення виявляти старанність, відповідальність, ініціативу, оволодіння навичками колективної праці, уміння допомогти товаришу.
Екологічне виховання
Людина є невід'ємною частиною природи, її життєдіяльність повною мірою залежить від благополуччя природного середовища. На жаль, людина з неймовірним варварством ставиться до природи.
Отже, у сфері морального виховання постає нова проблема — екологічного виховання людини.
Екологічне виховання передбачає озброєння людини знаннями в царині екології і формування в неї моральної відповідальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним.
Правове виховання
У першій статті Конституції України визначено, що Україна - суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, що зобов'язує кожного громадянина нашої держави володіти високою правовою культурою. Римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106—43 рр. до н. е.) повчав: "Треба бути рабом закону, аби залишитися вільним".
Виховання несприятливості до наркогенних речовин
Паління, алкоголізм і наркоманія — найнебезпечніші хвороби, адже вживання речовин, які призводять до них, навіть у незначних дозах, руйнують фізичне і моральне здоров'я людини, паралізують волю, вбивають інтелектуальні сили, спричиняють деградацію особистості.
Виховна робота в школі повинна передусім спрямовуватися на запобігання палінню, алкоголізму, наркоманії.
Найперше завдання антинаркогенної виховної роботи в школі — озброєння учнів знаннями про згубні наслідки тютюну, алкоголю і наркотиків. Низький рівень їх поінформованості про шкідливість цих речовин не може сприяти формуванню в них негативного ставлення до пияцтва, паління і наркоманії, тому необхідно широко роз'яснювати шкідливість їх впливу на організм людини та її діяльність.
Друге завдання — вироблення в учнів певних психологічних "гальм", які б утримували їх від уживання цих речовин, виховання навичок і звичок, що відповідають правилам людського співжиття о
Третє завдання — виховання в неповнолітніх непримиренності до вживання цих речовин їхніми однолітками.
Четверте завдання — своєчасне виявлення тих, хто періодично вживає ці речовини, проведення з ними індивідуальної виховної роботи щодо подолання цієї негативної звички.
47. Особливості використання національної символіки у моральному вихованні молодших школярів.
Глибокі почуття патріота, поборника дружби народів, миру в усьому світі пробуджують в учнів символи Вітчизни-матері, Вічного вогню та інші святині народної пам'яті.
Кожен народ, нація має національну символіку, яка відображає важливі культурно-історичні традиції. Культурна спадщина українського народу зберігає філософські, політичні, моральні скарби народу. Народні символи втілюють у собі глибоку духовність, культурно-історичну пам'ять. Синівські почуття любові до рідного народу, отчого краю споконвіку виховували у дітей символи-обереги етнічної пам'яті - калина в лузі, верба над ставом, тополя край дороги - які в своїй сукупності символізують рідний край, землю, природу. Вони відігрівають серце, збагачують душу, надихають на творчу працю і подвиги.
Державні символи - Гімн, Герб, Прапор - святиня держави. З раннього дитинства необхідно виховувати в дітей повагу до державних символів, гордість за свою державу.
 
48. Єдність навчальної і позакласної роботи у моральному вихованні молодших школярів. Методика організації окремих форм морального виховання у позакласній роботі.
Моральне виховання проходить як на уроках, так і в позакласній роботі. Воно одночасно має бути направлене на всебічний моральний розвиток учнів та на вирішення конкретних для певного відрізку часу виховних задач. При цьому враховується нерівномірність морального виховання дітей, неоднакова їх активність у різних сферах життя.
Про рівень вихованості учнів свідчать їхні висловлювання і міркування про себе, про поведінку товаришів та інших людей, висловлювання з різних питань етики і моралі, про Правила для учнів. Але головним показником є поведінка і діяльність учнів у різних ситуаціях.
На початку роботи з учнями вчителю необхідно з'ясувати, які саме уявлення про моральну поведінку мають діти, якими навичками поведінки володіють, які є недоліки в їх вихованні, які причини порушень правил поведінки.
Зміст морального виховання учня реалізується в організаційних формах, під якими розуміють доцільно-раціональний вилив на колектив і окремих учнів з метою створення оптимальних умов для успішного розв'язування конкретних і загальних вимог.
Загальні організаційні форми морального виховання поділяють на 5 груп:
-          керівництво життям і діяльністю учнівського колективу, формування його органів, зборів, чергувань...
-          інформаційно-масові форми - бесіди, лекції, диспути...
-          дійово-практичні форми - агітбригади, тимурівські команди...
-          синтетичні або клубні форми - шкільні клуби, театри, "вогники"...
-    індивідуальні форми - консультації, співбесіди, індивідуальні завдання.
Методика організації окремих форм морального виховання у позакласній роботі.
Головною формою моральної освіти школярів є етична бесіда, тобто діалог учителя та учня, учнів між собою. У бесіді створюються умови для виявлення активності та самостійності школярів, для висловлювання своїх поглядів і суджень. Важливо спонукати учнів до безпосередньої участі в обговоренні моральних проблем. При вирішенні моральних проблем учень повинен, користуючись засвоєними нормами, обрати вчинок з кількох можливих, наприклад: "сказати правду чи промовчати", "відкрито захистити товариша від несправедливості чи потихеньку поспівчувати йому", "приховати свій поганий вчинок, якого ніхто не бачив, чи відкрито визнати свою провину" тощо. Така постановка проблемних ситуацій змушує школяра прийняти рішення: добровільно піти на вчинок, що защемляє в якійсь мірі особисті бажання, в ім’я морального обов'язку.
Для того, щоб правильно обрати методи впливу на підростаючу людину з питань морального виховання, треба дуже добре знати й розуміти закономірності процесу морального виховання, а саме:
- формування будь-якої моральної риси необхідно розглядати комплексно - по-перше, проведення роз'яснювальної роботи, глибоке розкриття соціально-етичного значення відповідних моральних норм та правил поведінки; по-друге, включення учнів у певні види практичної діяльності, по-третє, здійснення тактовного контролю за поведінкою;
- формування будь-якої моральної цінності вимагає тривалого педагогічного впливу як на мотиваційну сферу і свідомість учнів, так і на дійову /практичну/ сторону їх поведінки.
У давнину моральне виховання часто називали вихованням серця. І в цьому є своя мудрість. Дійсно, моральне виховання потребу глибокого, розумного та емоційного .впливу на людину, вміння розбудити моральні почуття, запалити високими ідеалами, дати такі приклади, що підносять душу, навчити поєднувати слово і справу, перетворюючи благодійні переконання на корисні вчинки, на натхненну працю.
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  venja в Пн Июн 17, 2013 11:50 am

49. К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський про шляхи дисциплінованості.
Виховання дисциплінованості.
Дисциплінованість, організованість людини — ознака її моральної вихованості й культури взагалі. Дисципліна (від лат. dіsсірlіпа - вчення, виховання, розпорядок) — певний порядок, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння і виконання особистістю встановлених правил. Розрізняють суспільну дисципліну і шкільну дисципліну. Шкільна дисципліна - це певним чином встановлений порядок життя школи, який забезпечує узгоджену, продуктивну діяльність учнів, вчителів, керівників. Шкільна дисципліна є частиною суспільної і має свої особливості: враховується вік дітей, функції школи, характер відношень між учителями і учнями. Я.А.Коменський говорив, що школа без дисципліни - млин без води. Суть свідомої дисципліни учня складається із знань правил поведінки і встановленого у школі порядку, розуміння їх необхідності стійкі звички їх виконання. Зміст шкільної Д. визначається тими нормами і вимогами, які встановлюються Правилами для учнів та внутрішнім розпорядком школи.
Основою Д. є вимога. Організація вимог - це організація всього життя дітей.
Дисципліна, яка опирається тільки на свідомість робиться розсудливою (виникають суперечки, проблеми), з. другого боку дисциплінарна, яка ґрунтується на догмі, наказу, має схильність перетворитись в сліпу покірність, на механічне підкорення особі.
Дисципліна - це обличчя колективу, його голос, його краса, його рухомість, його переконаність. Дисципліна - не є метод, а "є засіб виховання, вона є результат виховання. Цей результат видно навіть тоді, коли людина залишається наодинці, і вона знає, як поступити. Наприклад: "Ти приходиш і бачиш на підлозі папір. Ніхто тебе не бачить, і ти нікого не бачиш. І тут важливо: піднімеш ти цей папір чи ні. Якщо піднімеш і викинеш цей папір і ніхто цього не бачить, значить у тебе є дисципліна". (В.О.Сухомлинський).
Основи дисциплінованості людини формуються як і переважна більшість моральних якостей у ранньому дитинстві.
 
, — це означає розраховувати на результат надзвичайно слабкий.
Отже, виховання дисципліни за допомогою міркувань і переконування може перетворитися тільки в безконечні суперечки. А все ж я перший наполягаю на тому, що наша дисципліна, на відміну від старої дисципліни, як явище моральне і політичне повинне супроводжуватися свідомістю, тобто цілковитим розумінням того, що таке дисципліна і для чого вона потрібна.
Дисципліна в колективі — це цілковита захищеність, цілковита впевненість у своєму праві, шляхах і можливостях саме для кожної окремої особи."
В.О.Сухомлинський писав:
"Учіть вимогливості, найжорстокішої педантичності в питаннях моралі. Учіть своїх вихованців контролювати самих себе. З першого ж дня перебування дитини в школі ми вчимо її: якщо ти робиш щось на самоті, знай, що про тебе думає в цю мить найлюбиміша в світі людина — мама — і якщо ти робиш щось недобре, сподіваючись, що тебе ніхто не бачить, ти помиляєшся. Твій поганій вчинок болем відгукується в материнському серці. Вона бачить тебе, коли навіть і не бачить тебе. Вона з тобою, якщо навіть і немає з тобою. Ти прийдеш додому, і вона в очах твоїх побачить, що ти зробив щось негоже. Тому краще зразу ж розкажи про свій поганий вчинок. А ще краще -— не роби поганого. Пам'ятай, що на тебе завжди дивиться мама."
 
50. Розкрийте суть трудового виховання. Обґрунтуйте завдання трудового виховання.
Трудове виховання в Україні завжди ґрунтувалось на трудовому характері сім'ї та виробництві, на образі життя ідеальної працелюбної людини. Народ України був завжди впевнений у тому, що тільки праця є основою добробуту і благочестя. Ще за часів Володимира Мономаха фізична і розумова праця не протистояли, а перша розглядалась як необхідна передумова для успіху другої. Розумова праця була ніби облагородженням фізичної, робила людину сильною і впевненою в собі.
Труд - це свідома цілеспрямована діяльність людей, яка направлена на задоволення життєвих потреб, необхідна умова існування і розвитку суспільства, основа життєдіяльності людини.
Трудове виховання - одна із сторін виховання. Воно націлене на осмислення дітьми цінностей трудового життя. Учні повинні усвідомити, що без праці людина неодмінно деградує, що праця - як фізична, так і розумова має велику цінність у житті, що лише праця дає можливість реалізувати себе як особистість, формує власну гідність людини і повагу до неї оточуючих.
Завдання трудового виховання.
1.              Усвідомлення школярами ролі праці в житті суспільства, поваги до людей праці, які створюють матеріальні і духовні цінності.
2.      Формування працелюбної особистості, яка бажає сумлінно та відповідально працювати, усвідомлює працю як обов'язок та духовну потребу.
3.      Вироблення трудових умінь і навичок.
4.      Виховання бережливого ставлення до результатів праці, суспільної і приватної власності та природних багатств.
5.      Підготовка до свідомого вибору професії.
6.      Виховання конкурентноспроможної в майбутньому особистості, здатної на гідний, соціальнозначущий трудовий шлях, цивілізованого господаря; готовності до життєдіяльності і праці в умовах ринкових відносин.
 
51. Охарактеризуйте трудове виховання як основу народної педагогіки.
Трудове виховання - основа народної педагогіки. Уся народна педагогіка ґрунтується на праці - це першооснова життя суспільства, це головний засіб створення матеріальної і духовної культури.
Трудове навчання і виховання в народній педагогіці можна умовно поділити на 3 етапи:
1) Вступний або ігровий (2 - 6, 7 р.)
На першому етапі, протягом другого й третього років, дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарні норми поведінки. І, звичайно, вступає в працю психологічно, засвоюючи слова "праця", "працювати" в основному через такі ефективні виховні засоби, як
колискові пісні, пестушки, різні заклички
казки
загадки
ігри ( готують їжу, печуть хліб...)
У 7 років у селі хлопчики надівали штани і він ставав погоничем, пас телят овець. Дівчині пов'язували запаску і називали її прялею, бо починали вчити прясти.
2)           Помічний або визначальний ( 7-15 р.)
Активні помічники батьків. Праця хлопчиків і дівчаток дедалі розмежовується, стає розгалуженішою.
Дорослі дбали про навчання дітей ткацтву, столярству, ковальству, малярству.
3)            Основний (15-20 р.)
Завершальний етап. Коли юнак або дівчина може розпочати цілком самостійну трудову діяльність.
Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Упродовж всієї історії людства праця була засобом формування у кожної особистості найкращих якостей.
Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У прислів'ях як своєрідному кодексі поведінки людини говорилось: "Без труда нема добра", "Будеш трудитися - будеш кормитися", "Праця людину годує, а лінь марнує". Люди вважали, що добра праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, естетичний, морально-духовний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати", "Хто багато робить, той багато знає", "У праці краса людини", "Землю прикрашає сонце, а людину праця", "Без трудів не їстимеш пирогів").
Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Тому чи не найбільшу кількість крилатих висловів кожний народ присвятив саме праці.
"Без труда нема плода", " Будеш трудитися - будиш кормитися".
Праця як могутній чинник родинного виховання червоною ниткою проходить також через усі жанри й види українського фольклору. Зокрема їй приділено дуже велику увагу в народних казках. Змальовані тут працьовиті персонажі завжди розумні, чесні, правдиві, скромні, людяні, доброзичливі, а ледарі — тупі, хвалькуваті, брехливі, з черствим і холодним серцем, здатним на жорстокість і злочин. Герої казок за чесну, сумлінну працю одержують нагороду, а за бездіяльність зазнають покарання. Гультяям і неробам народ часто виносить смертний вирок. Так, в українській народній казці "Дідова дочка і бабина дочка" показано, що дідова дочка виросла в праці. Праця зробила її лагідною, людяною. Вона не цуралася будь-якої роботи, за що одержала щедру нагороду. Гоноровита ж бабина пестунка-нероба цуралася чорної роботи, бо не хотіла "руки каляти", за що була тяжко покарана.
Широко представлена праця в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, знаряддя і результат праці — провідна тема багатьох загадок. Наприклад: "Ходить пані на майдані, куди гляне — трава в'яне" (Коса косить), "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона), "Внизу роги, а наверсі хвіст" (Вила), "Загадаю загадку, закину на грядку, нехай моя загадка до літа лежить" (Озимий хліб, посіяний у полі), "Б'ють мене ціпами, ріжуть мене ножами, за те мене отак гублять, бо всі мене дуже люблять" (Хліб). Подібні загадки спонукають дитину замислюватись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.
Правильно організована праця облагороджує людину, забезпечує її нормальний, фізичний, розумовий і моральний розвиток. "У праці - краса людини", "Без діла, слабіє сила". Праця відвертає від поганих думок і вчинків. З давніх-давен вважалося, що навіть у найбільшому горі душу очищає, зцілює і повертає до життя саме праця.
У народі застерігають: якщо хочеш мати у своїй сім'ї виродка, дай синові чи донці все, що вони хочуть і позбав їх можливості працювати. "Де труд, там і щастя"," Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається". "Від неробства до злочину - один крок".
Праця згуртовувала.
Люди праці бачили в дітях свою майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників. Любов до праці, уміння працювати, є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. Навіть на запитання про вік сина селянин відповідав :" Та вже пастушок, погонич, робітничок, косар".
Народні традиції родинного виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити у дітей як психологічний так і морально постійний потяг до праці. Народна педагогіка не тільки проголошувала обов'язок працювати, а й втілювала його на практиці.
1)            У трудових родинах працюють усі без винятку. За розпорядком господарських робіт в українсько-селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня , та давав завдання кожному членові сім'ї на наступний день. Робочий день розпочинається рано, 4-5 влітку, 5-6-взимку.
2)            Трудове виховання здійснювалось через залучення дітей до праці батьків. Вже з перших кроків батьки залучають дітей до посильної праці у різних її видах, пов'язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі.
3)            Праця відповідала віковим особливостям та статті дітей.
Коли дитині виповнювалося 7 років, у селі на хлопчика надівали штани, і він ставав погоничем-поганяв воли під час оранки, пас телят, овець, свиней і допомагав по господарству. Дівчині ж пов'язували поверх сорочки запаску і називали її прялею, бо починали вчити прясти. Дівчата няньчили малят, пасли телят, овець, гусей, взимку пряли, допомагали матері в хатній роботі, хлопчики - батьку по господарству.
4) Потім наступав другий, помічний, етап у родинному трудовому вихованні, коли діти ставали активними помічниками батьків. Праця хлопчиків і дівчаток розмежовується дедалі більше, стає розгалуженішою, бо охоплює ширше коло виробничих галузей. Моральна підготовка до самостійної праці теж набирає нового нюансу. Вона узгоджується з підлітковим віком, з притаманними йому психологічними властивостями.
5) Велика увага - результатам праці.
Про це свідчить культ хліба в народному світогляді. Хліб увійшов в життя як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Хліб супроводжував різні обряди.
6)             Народна педагогіка прищеплювала дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею.
7)            Толока, яка була формою трудової взаємодопомоги у виконанні термінових або трудомістких робіт. Толока була добровільною справою, приходили цілими родинами, іноді навіть забували про колишні кривди та образи. Господар не платив за роботу, а лише частував помічників обрядовою вечерею.
Cool  Промисли: рибальство, гончарство, обробка шкіри, мисливство, лісові промисли (гриби, ягоди, смола, жолуді, лікарські рослини ).
Праця — природний стан людини. Не можна жити не працюючи. Наш народ-трудівник до лінощів ставиться з особливим осудом і суворістю.
Народна педагогіка наголошує, що найкращою спадщиною, яку залишає кожна людина, є діла. І найкращий пам'ятник — трудовий.
 
52. Визначте основні шляхи трудового виховання. Економічне виховання, його зв'язок з трудовим вихованням.
Шляхи трудового виховання:
а)     привчання до праці в процесі навчання;
б)     позакласна робота;
в)     праця в сім'ї.
Історичні тенденції розвитку економіки України на засадах ринкових відносин висувають необхідність економічного виховання усіх членів нашого суспільства. І розпочинати цю роботу необхідно з раннього віку.
Економічне виховання - це організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної свідомості вихованців.
У процесі трудового виховання на всіх його етапах є необхідність і можливість розв'язувати ЗАВДАННЯ економічного виховання школярів, основними з яких є:
-           розвиток почуття господаря, відповідальності, обов'язку, дисципліни, колективізму;
-             формування специфічні риси поведінки і моральних якостей: працелюбність, відповідальність, бережливість, організованість, самостійність;
-       формування ділових якостей: підприємливості, активності, ініціативності, прагнення до оновлення технологічних процесів і обладнання, продуктивності праці, високої якості продукції;
-       розвиток умінь і навичок: планування й організації власного бюджету, доходів і витрат сім'ї, піклування про власне здоров'я, бережливого ставлення до природи і суспільного добра;
-       формування здорових матеріальних потреб (важливо, щоб матеріальні потреби не домінували над духовними).
Особлива актуальність економічного виховання визначається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особистому житті.
Школяр як майбутній працівник має оволодіти такими економічними навичками:
         планування і організації своєї праці;
         виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами;
         оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями;
         пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці;
         вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності.
Уже з молодшого шкільного віку дітей привчають лічити гроші (через казки, задачі практичного характеру, виховні заходи: класні години "Моє та спільне", регулярні п'ятихвилинки "Чи знаєш ти, скільки це коштує?", "Що таке держава і приватна власність?"). Діти змалку мають жити турботами сім'ї, знати її фінансові можливості.


Економічне виховання триває й у 5-7 класах. Велике значення у цьому віці має вироблення здатності діяти раціонально. Це попереднє планування трудових дій, розчленування трудового процесу на види робіт, визначення строків їх виконання, вибір необхідних інструментів, матеріалів, раціональна організація робочого часу. На уроках підлітки також вдосконалюють і навички колективної праці, вчаться працювати якісно і швидко, об'єктивно оцінювати наслідки своєї праці та праці друзів. Вчаться дотримуватись правил техніки безпеки, гігієни, допомагати один одному. Проводяться заняття з основ організації бізнесу, ведення особистого бюджету. Дітей знайомлять з новими термінами, що характеризують основи ринкових відносин. Дітей привчають стежити за доцільним використанням електричного струму і допомагати у веденні домашнього господарства, привчають берегти домашнє та шкільне майно.
avatar
venja
Admin

Сообщения : 28
Дата регистрации : 2012-04-16
Возраст : 22
Откуда : Корик

Посмотреть профиль http://2211.ukrainianforum.net

Вернуться к началу Перейти вниз

Re: педагогіка 3 курс

Сообщение  Спонсируемый контент


Спонсируемый контент


Вернуться к началу Перейти вниз

Предыдущая тема Следующая тема Вернуться к началу

- Похожие темы

 
Права доступа к этому форуму:
Вы не можете отвечать на сообщения